САРАЙ І ПАВУТИНА ДОКАЗІВ

В сараї бабусі Теклі було все: від мотузки, яка нічого не тримала, до банок з невідомим вмістом, котрі були такими давніми, що самі могли розповідати історії. Саме туди Агенція Пломбіра та Ко вирушила після дивного “викриття” пана Крутика. Тимко вважав, що в кожній справжній детективній історії має бути момент, коли герої знаходять знаряддя злочину. І якщо це зниклий пиріг — знаряддя = ніж.

— Тільки обережно, — сказав Тимко, заходячи першим. — Тут не прибиралось з 2008 року. Якщо вірити даті на павутині.

Сарай виглядав як музей старих речей і забутих інструментів. Десь шаруділи миші, десь — павуки плели нову серію «Павутина проти пилу 3: повернення метелика». Повітря пахло пилом, деревом і трішечки… чимось ще.

Пес Пломбір попрямував до одного з ящиків. Обнюхав, завмер. Потім почав рити.

— Щось тут є, — зазначив Остап. — Він гавкне зараз. Б’юся об заклад.

І Пломбір гавкнув тричі — дуже серйозний сигнал.

Уляна розшифрувала: «Щось дуже важливе, але небезпечне».

Тимко відкрив ящик — серед старих банок із ґудзиками й клаптиків журналів «Огородник проти шкідника» лежав ніж. Залізний, брудний, з підсохлими краплями, що пахли…

— Лимоном. І трохи — маслом, — промовив Тимко, обережно беручи ніж рукавичками та серветкою.

— Ви впевнені, що це не просто ніж із кухні? — запитала Марічка.

— Кухонні ножі не опиняються в сараї серед мотлоху, якщо хтось не ховає доказ, — відповів Тимко.

— Він схожий на той, яким бабуся нарізає скоринку, — сказала Уляна. — Але вона завжди міє посуд одразу.

— Тобто цей ніж винесли звідти й не повернули, — підсумувала Марічка.

— А якщо його сховали? — припустив Остап. — Бо ним щось робили. Щось… що не можна було залишити відкрито.

У шафі скрипнув саморобний знак часу — і всі завмерли. Ніби старі павуки теж розуміли важливість знахідки.