БІНОКЛЬ І КРУТИК НА ДАХУ

Якщо є хоч один інструмент, який може заплутати розслідування сильніше, ніж фальшиві сліди — це пан Крутик з біноклем. Із того моменту, як він вирішив, що став не просто пенсіонером із дачного масиву, а повноцінним агентом міжнародного масштабу, село Пляцки-Горішні вже не знало спокою.

— Він знову на даху! — вигукнув Остап, побачивши знайому фігуру на даху сараю через вікно кухні.

— Він же минулого разу впав у румбамбар! — згадала Уляна з легким жахом у голосі.

— Він казав, що то була стратегічна евакуація, — додав Тимко, вже навіть не намагаючись стримати посмішку.

Цього разу Крутик сидів, як справжній розвідник, зі зв’язкою олівців за вухом, пластиковим кашкетом і табличкою, прибитою до антенни:

“УВАГА! Я слідкую за підозрілими пирогами!”

— Ви ж розумієте, що це знову буде щось… шедевральне, — зітхнула Марічка, тримаючи в руках лупу, якою вона досліджувала підозрілі плями на подвір’ї.

І вона, як завжди, не помилилася.

— СТОЯТИ! — закричав Крутик, щойно побачив дітей. — ВОНИ ЗНОВУ ТУТ! ПОВЕРНУЛИСЯ!

— Хто — “вони”? — спокійно спитав Тимко, вже занотовуючи щось у свій блокнот з написом "Секретно, не читати без дозволу".

— Всі! Вони в масках! У сандалях! І з пирогами на голові!

— Це... можливо метафора? — обережно припустила Уляна, яка на всяк випадок озирнулася — чи не видно де пирогів.

— Ні! Це маскування! — пояснив Крутик. — Я бачив, як один із них крадеться біля школи. Босий, але з блискучими очима. А інший — сидів у кущах з мікрофоном. Вони точно працюють у парі! І це — не звичайні пироги. Це, так би мовити… диверсійна випічка!

— О ні, — прошепотіла Марічка. — Знову почалося…

Розслідування набирало обертів. І цього разу у ньому, здається, було трохи більше начинки, ніж зазвичай.