ХІМІЯ ПЛАНІВ І ЦИТРУСОВОГО КОДУ

— Але… ви знаєте бабусю Теклю? — уточнив Тимко, підозріло звузивши очі.

— Знаю. Вона мені колись принесла рулет з маком. Я потім цілу ніч не спала. Мак стимулює, — сухо відказала Барбара, не змигнувши й оком.

Всі присутні на мить задумались про таємничу силу маку та його зв’язок із безсонням. Лише Марічка тихенько занотувала в блокнот: “Барбара. Мак. Потенційна кавова змова?”

— А ви нічого дивного не бачили останніми днями? — запитала Уляна, обережно окинувши оком лабораторні колби на підвіконні.

— Я бачила, як один молодик стояв біля її будинку. Щось міряв телефоном. Потім пішов у бік школи. Пах він як цитрусовий освіжувач — огидно, — відповіла Барбара, скривившись.

— Ви не запам’ятали, що він мав при собі? — поцікавилась Марічка, все ще тримаючи олівець як детективський інструмент, а не просто канцтовар.

— Сумку. І кепку. І слухав щось музичне — гучне. Такий собі цитрусовий елемент дисгармонії.

— Якщо він хоче відтворити рецепт — йому треба експериментувати. А якщо в нього є лабораторія… — підхопив Остап, задумливо.

— …створити лимонний пиріг без душі, — тихо завершила Барбара. — І це вже злочин не тільки кулінарний.

Діти кивнули. Їхні підозри на Барбару змінили напрямок. Вона вже не виглядала підозріло — скоріше як останній бастіон наукової кулінарії.

— Ви дуже уважна, — сказав Тимко, намагаючись не виглядати враженим.

— Я — хімік, — промовила Барбара. — Якщо хтось щось готує — я це знаю. І якщо це щось — злочин, то я почую його запах ще до того, як він охолоне.

— Ми будемо обережні, — пообіцяла Уляна.

Після цього діти повернулися до Пломбіра. Пес уже чекав біля дверей, виблискуючи очима. Він обнюхав ручку, вилизав повітря і раптом гавкнув двічі. Спочатку — коротко, як сигнал: "подвійне підтвердження". А потім — глибоко, з нотками ностальгії. Ніби провів усіх у таємничий світ безмовної хімії, де слова — лише верхівка айсберга, а справжні розгадки ховаються в ароматах.