НАПРЯМОК: КУЛЬБАБОВА

— Ви не запам’ятали, куди він пішов? — запитала Марічка, з нотками детективної надії в голосі.

— Вийшов у бік вулиці Кульбабової, — відповіла Зіна, продавчиня, яка вже давно мріяла про спокійні пенсійні будні, але не з цими дітьми. — Там же зараз стоїть покинута хатина старої Ганни.

— Вона ж поїхала до дочки в Чернівці, — згадала Уляна. — Хата давно порожня. Вікна забиті, кіт втік, а телевізор залишився дивитись стелю.

— Ага. От і я думаю: що робити чоловіку з лимонами в хаті без духовки? — скептично підняла брову Зіна.

— Щось готує, — буркнув Остап. — І точно не чай. Бо якщо це чай — то він або на весь клас, або для ритуалу.

Пес Пломбір у цей час досліджував прилавок із такою уважністю, наче вивчав місце злочину. Несподівано завмер біля каси. Він глянув на Зіну — так, як можуть дивитися лише пси, які знають, що тут щось недоговорено.

— О, до речі, — Зіна раптом витягла з шухляди маленький папірець. — Він забув чек. Дивіться самі.

— Дата, час… — промовив Тимко, вивчаючи знахідку як рентген. — Але найцікавіше — другий пункт: “Цукор — 0,5 кг”. Тобто він готує щось солодке.

— Або дуже цукровий чай, — припустив Остап, але його голос звучав вже не так впевнено.

— І лимони, і цукор… але не купив борошна, — звернула увагу Уляна. — Це важливо. Він або має все інше, або просто хоче зробити… начинку.

— Лимонну? — Марічка підняла брову. — Без тіста?

— Як і писала записка: “Хто їсть пиріг без начинки”… або навпаки — без тіста, — додав Тимко, вже складаючи план.

— Треба негайно йти на вулицю Кульбабову, — вирішив він. Його погляд став сталевим, а хода — цілеспрямованою.

— Почекайте! — Зіна, яка раніше й не мріяла бути частиною пригоди, раптом згадала ще дещо. — Він розпитував про бабусю Теклю. Казав: “Це та, що з лимонними пирогами?”

Діти перезирнулися. Погляд Тимка зустрів погляд Уляни, а той — очі Пломбіра. І все стало ясно.

— Оце вже серйозно, — мовив Остап, відчуваючи, як десь у серці заворушився адреналін.

— І дуже… пахне пасткою, — додала Уляна, тихо, як шепоче вітер між рецептами.

Пломбір гавкнув. Один раз. Чітко, впевнено, без компромісів.

— Вперед, агенціє, — сказав Тимко. — В нас є адреса. І лимонна ниточка, що веде далі. І якщо ця справа — пиріг, то ми вже точно в середині.