ЦИТРУСОВИЙ ПОКУПЕЦЬ

У Пампухівці є місце, де дізнатися всі новини, ще не заходячи до інтернету. І це — сільський магазин “Смак”.
Тут продаються і крупи, і гумові чоботи, і навіть журнали 2003 року. Але найважливіше — тут працює пані Зіна, головний інформатор села (і самопроголошена “експертка з емоційного маркетингу”).

— Лимони? — перепитала вона, коли Уляна запитала про ранкових покупців. — Ой, було діло…

Пані Зіна стояла за прилавком, вишиваючи серветку між двома клієнтами. На її плечі сидів кіт Марципан, який зневажливо дивився на всіх, крім ковбаси.

— Хтось купував лимони сьогодні? — уточнив Тимко, витягуючи записник.

— Не просто купував. Скуповував! — Зіна знизила голос. — О сьомій ранку! Я ще каву не встигла зробити, а він уже стукає, як податкова.

— Хто “він”? — спитала Марічка.

— Он той! Ну, знаєте… Не зовсім місцевий. Такий… наче втік із міста, але ще не зрозумів, що в селі треба вітатися.

— І як виглядав? — Уляна вже готувала портрет у голові.

— Середнього зросту, кепка, окуляри… але не для зору. Такі… модні. І ще — спортивна сумка. Здається, з написом “Тренуйся або програвай”.

— Дуже спортивно для поціновувача пирогів, — пробурмотів Остап.

— Купив цілий кілограм лимонів. Сказав, що "експериментує з випічкою". Я ще подумала: а нащо тобі стільки цитрусу, як ти навіть за батоном не знаєш, як платити?

— Що ще ви помітили? — Тимко був уважний.

— Запах парфумів. Дуже сильний. Я б навіть сказала — цитрусовий вибух! І ще… здається, він говорив із кимось телефоном, але тихо, ніби не хотів, щоб я чула.

Команда перезирнулась. Щось тут було геть не сільське. А надто — не пирогове.