НАЗАР І ЦИТРУСОВИЙ СЛІД

На лавці, де знайшли шкірку, хтось щось креслив. Світло від сонця відбивало не до кінця витертий малюнок: коло з маленькими зигзагами. Наче пиріг із тріщинами. Або… карта.

— Це вже схоже на гру, — прошепотіла Уляна.

— Або на пастку, — додала Марічка. — Чому саме школа? І чому тут?

Тим часом Пес Пломбір винюхав ще одну підказку — шматочок обгортки від цукерки “Цитрусовий вибух”. Його знайшли під гойдалкою, акуратно згорнутий, ніби його поклали спеціально.

— Та сама марка, що й біля сараю! — вигукнув Тимко. — Це вже не випадковість.

— І не смачна випадковість, — буркнув Остап, — бо я перевіряв: у магазині їх розпродали ще вчора.

— Значить, хтось скуповував ці цукерки. Цілеспрямовано, — сказала Марічка.

Поки діти радились, до школи підійшла бабуся Капітоліна — шкільна прибиральниця. Вона несла відро з водою й щітку.

— Доброго ранку, — привіталася вона. — Знову щось шукаєте?

— Та… так. А ви не бачили тут нічого дивного? Може, хто заходив учора?

— Та ніби тільки малий Назар крутився. Він щось креслив тут паличкою. Сказав, що будує "секретний маршрут".

— Назар? Той, що обожнює загадки і завжди щось ховає під сходами? — Уляна зразу згадала.

— Саме він, — підтвердила бабуся Капітоліна. — І лимони він любить, до речі. Їсть із цукром просто так.

— А ще він колись хотів “створити армію пирогів”, — додав Остап.

— Тоді ми маємо нового підозрюваного, — сказав Тимко. — І шкірка тут — перший його підпис.

— Потрібно поговорити з Назаром, — твердо сказала Уляна.

— А ще знайти цукерки, — додав Остап. — Для справедливості й доказів. І для… ну, ви зрозуміли.

Пес Пломбір понюхав шкірку ще раз і чхнув.

— Знак, — промовив Тимко. — Ми на правильному шляху.