ПІДОЗРЮВАНІ ТА ПЛОМБІРНА ДИПЛОМАТІЯ

На старій лавці під грушами сиділи четверо дітей і пес. Сонце розливалося по подвір’ю, ніби хтось розмазував масло по хлібі, але в повітрі висів запах не свіжого пирога, а таємниці з лимонною ноткою.

— Добре, — сказав Тимко, відкриваючи свій блокнот з підписом “Секретне. Не читати, Остапе”. — Маємо справу з класичним злочином. Є викрадення. Є місце злочину. Є залишені сліди. І є… пес.

Пес Пломбір глянув на нього з тією гідністю, яку можуть мати лише собаки, що одного разу зупинили бабусю Теклю від падіння з драбини.

— Треба скласти список підозрюваних, — запропонувала Уляна, витираючи палець, яким щойно торкнулась сліду на віконній рамі.

— Підозрюваний №1: сусідка пані Стефа. Вона завжди питає рецепти, але ніколи не готує, — сказав Остап і зробив вигляд, що щось нотував на власній долоні.

— Підозрюваний №2: дід Іван, — додала Марічка. — У нього алергія на лимони, але минулого тижня купував лимонний сік.

— Підозрюваний №3: пан Крутик. — Тимко закусив губу. — Надто активний, надто голосний, і в нього є бінокль. А ще — теорії змови, а це завжди тривожно.

— Ну якби Крутик щось вкрав, то вже б давно випадково зізнався, — Уляна посміхнулася. — Він і пиріг би не доїв — заховав би в банки “на аналіз”.

Пес Пломбір тихо гавкнув. Один раз. Низько, впевнено. Всі подивилися на нього.

— Гавкання означає “так”, — переклав Остап. — Він погоджується щодо Крутика.

— Добре, але треба теорія. Чітка. З мотивацією, — сказав Тимко.

Вони мовчали. Було чути, як десь у гіллі жував гусінь. Пес позіхнув і делікатно перевернувся на інший бік. Таємниці та гусінь — ось що означав сьогоднішній день.