ІНШОПЛАНЕТНИЙ ЛАСУН І КРИК ТАБУРЕТКИ

Пан Крутик вихопив з кишені зошит у клітинку й почав щось лякливо креслити. З того, що побачила Марічка, це було або схема викрадення пирога, або як правильно саджати буряки на Марсі.

— Ми самі розслідуємо, — спокійно пояснив Тимко. — Ми вже маємо сліди й кілька версій. Може, хтось із села…

— СЕЛО?! — заревів Крутик. — Це село завжди було підозрілим! У 1983 році я вже ловив одного, хто крав рогалики з поштової скриньки! І я знав — це не людина!

— Пан Крутик, а ви нічого не бачили сьогодні вранці? — запитала Уляна з надією.

— Бачив! — той гордо вскинув брови. — Бачив, як голуб біг по дротах!

— Біг? — уточнив Остап.

— Я маю на увазі — ПІДОЗРІЛО літав.

Уляна заплющила очі. Пес Пломбір тихо зітхнув.

— Гаразд, ми все зрозуміли. А ви, пане Крутик, може, згадаєте щось інше… корисне?

— Я згадаю все! І навіть те, чого не було! — урочисто заявив він і, не попрощавшись, подався додому — готувати, за його словами, “пастку для іншопланетного ласуна”.

Коли він зник з поля зору, всі з полегшенням зітхнули.

— Тепер зрозуміло, чому наш район вважають найвеселішим, — промовив Остап.

— І чому пироги треба ховати в сейф, — додала Уляна.

А Пломбір, як завжди, почув щось незвичне. Він підвів голову, завмер, обнюхав повітря і… вистрілив у кущі.

— Хтось там був! — вигукнув Тимко. — За ним!

І вони побігли слідом, залишивши за собою лише скрип табуретки, зошит із плямою начинки — і кілька химерних формул, залишених паном Крутиком. Формул, які, можливо, згодяться ще не раз.