САРАЙ І СЛІДИ ПРОФЕСІОНАЛА

Команда повернулася до будинку бабусі. Пломбір щось винюхував біля паркану, де трава була прим’ята. Він йшов слідом до старого сараю, де колись тримали курей, а тепер зберігали старі речі й одну ржаву велосипедну раму. Раптом Пломбір загарчав. Тихо, низько, але впевнено.

— Що ти там бачиш? — Марічка стала на носочки.

У сараї було темно. Над вікном хтось витер пил — прямо рукою. На підлозі — відбитки. Маленькі, босі сліди, що тягнулися до ящика з бляшанками.

— Хтось тут був. І нещодавно, — прошепотів Тимко.

— Може, це дух пирога? — пробурмотів Остап і озирнувся.

— Дух пирога не лишає слідів, — сказала Уляна впевнено. — А от людина — так.

Досліджуючи сарай, Марічка знайшла щось, що здавалося їй знайомим — обгортка від цукерки "Лимончик". Така сама була в Остапа в кишені.

— Це моє алібі! — вигукнув він. — Я всі свої “лимончики” з’їв! Це підкинули!

— Ніхто тебе поки що не звинувачує, — підморгнув Тимко. — Але все записується.

До вечора стало ясно: справа складніша, ніж здавалось. Пиріг не просто зник — він, скоріш за все, був частиною чогось більшого. Хтось, хто знав, що саме цей пиріг буде пекти бабуся, хтось, хто знав, коли вона його виставить. І хтось, кому був потрібен не смак, а… можливо, рецепт?

Уляна, сидячи на гойдалці, уважно вдивлялася в захід сонця.

— Ми маємо справу з професіоналом, — прошепотіла вона.

— І дуже голодним, — додав Остап.

— Але ми зловимо його, — сказав Тимко. — Знайдемо всі сліди, всі крихти.

— І може… навіть пиріг, — мрійливо додала бабуся Текля, з’являючись із кухні з тацею на якій… був новий пиріг.

— Цей для вас. Але не виставляйте на вікно! — сказала вона й усміхнулася.

Пес Пломбір гавкнув. Один раз. Знову. І всі зрозуміли — справа тільки починається.