СОНЦЕ НАД СЕЛОМ І ПЕРШІ ПІДОЗРИ

Сонце піднялося над Верхньою Пампухівкою так, ніби саме воно прийшло судити за вкраденим пирогом. Повітря було настільки солодким, що здавалося — навіть джмелі літали повільніше, аби не пропустити ароматні натяки на щось цікаве. Але у дворі бабусі Теклі атмосфера була геть інша: напружена, як нитка на банці з варенням, яку от-от мають розв’язати.

— Я ніколи нічого не крала! — вигукнула пані Стефа, сусідка через паркан, коли її запитали про пиріг.

— Пані Стефо, ми й не казали, що ви крали, — знітилася Марічка.

— Але якби ви крали, то точно не пиріг, — додав Остап. — Ви б узяли цілу каструлю борщу!

— То що ж ви хочете? — Стефа махнула рукою. — Я бачила, як учора ввечері під вашим вікном щось ворушилося. Наче тінь… Але я вирішила, що то собака. Хоча… ні, Пломбір не такий товстий.

Уляна одразу занотувала в блокноті: “Тінь. Вечір. Не Пломбір. Підозріло.”

— Потрібно скласти список підозрюваних, — запропонував Тимко. — Всі, хто любить пироги, входять до списку автоматично.

— Тоді треба складати телефонний довідник села, — пирхнув Остап.

Але виявилося, що село почало помічати дивні речі не тільки сьогодні. Від пані Марії, що працює у сільській бібліотеці, вони дізналися, що хтось вночі намагався залізти до читального залу. І — о жах! — лишив крихти на підвіконні.

— Ви впевнені, що це були саме крихти пирога? — перепитала Уляна.

— Я ж бібліотекарка, а не кухарка! Але це було щось липке і пахло лимоном, — відповіла пані Марія з обуренням.

— Печиво? — припустив Остап.

— А може, той самий пиріг? — знизив плечима Тимко.

Хтось почав діяти дуже обережно, але сліди, залишені ним, вели все ближче до правди. І ось вона, перша гілка детективного древа почала розгалужуватись — і пахнути не лише лимоном, а ще й інтригою.