Розділ 29

— Далекувато ж вас занесло від Києва, хлопці. Не хочете поділитися, як опинилася в Карпатах і поперлися до магічного вузла?

З кожним словом Лідія все більше розпалялася. Дівчина так сподівалася, що її друзі знаходилися далеко в безпеці, а тепер виявилося, що вони знову опинилися під загрозою і це буквально зводило з глузду.

— А що ти робиш тут у компанії цього маніяка? Щось якось не схоже це на місце, де могли б жити батьки, яких ти начебто шукаєш, — у тому ж обуреному тоні відказав їй Костя.

Пара невідривно дивилася один одному в очі, так що повітря між ними практично що іскрило від напруження.

Спершу Лідії захотілося імпульсивно випалити, що вона перша задала питання, проте дівчина все ж вирішила бути вище цього і відкрити Кості ту правду, яку він так сильно прагнув почути:

— А що як я вже знайшла батьків і дізналася, що вони мертві? Їх було вбито за наказом мого діда. А тут ми з Арнольдом зараз, щоб розірвати наш з ним зв’язок раз і назавжди.

Чого-чого, а такої відповіді хлопець точно не очікував. Він навіть не знав, як реагувати на такі слова, так що просто розгублено стояв, шоковано втупившись в дівчину.

— Слухай, це звучить просто нереально жахливо, — подав голос Діма, якого також до глибини душі вразило зізнання подруги. 

— Що за монстр цей твій дід?

— Люцифер.

— Та не те слово.

Лідія нервово закусила губу, а тоді кинула погляд на Арнольда, немовби шукаючи в нього якоїсь підказку, чи варто їй розкривати друзям найбільш моторошну правду про її походження. Та перш ніж вона встигла прийняти хоч якесь рішення, поруч з ними несподівано пролунав голос:

— Як же, мабуть, важко жити вам, людям, з таким обмеженим поглядом на світ, де Диявола ви сприймаєте лише як метафору.

Уся четвірка різко обернулася та побачила Лізу, яка була геть не схожа на саму себе. Перед ними стояла дівчина, яка так і випромінювала зверхність і презирство, в також, як могли відчути Лідія та Арнольд, темну енергію.

— Лізо, що з тобою сталося? — появі подруги відьма вже навіть не дивувалася, а от зміни в ній не на жарт стривожили її.

У неї була одна моторошна здогадка, що могло статися, але їй усім серцем не хотілося вірити в неї.

— Слушне питання, — докинути Діма. — Ми приперлися з Києва сюди саме задля того, щоб це зʼясувати.

І тут, як грім посеред ясного літнього дня, прозвучав похмурий голос Арнольда:

— Це не ваша подруга.

Тепер усі погляди стали прикуті до нього.

— Що ти накоїв? — з жахом запитала Лідія, хоч насправді вже знала відповідь.

Її найгірші припущення виявилися реальністю.

Арнольд лише понуро опустив голову під тягарем усвідомлення накоїного, а от сама дівчина, про яку йшла мова, охоче відповіла:

— Поки Ліза була його полонянкою, твій колишній наніс на її шкіру один демонічний знак за наказом своєї матері, яка, у свою чергу, отримала його прямо з Пекла. Таким чином, ця людинка стала ідеальним вмістилищем для мене, так що залишалося лише спорожнити його.

— Я не думав, що це реально спрацює і демониця Ламія захопить цю Єлизавету так скоро, — пробурмотів Арнольд.

Але жодні його виправдання не могли змінити тієї відрази та злості, яку до нього відчували Лідія, Діма та Костя. Якщо до цього він ще заслуговував на прощення, то тепер, перетворивши їхню подругу на монстра, перейшов невідворотну межу.

— Я ненавиджу тебе, — прошипіла Лідія.

— О, розгнівана ти дійсно дійсно стаєш трохи схожа на свого діда, — з посмішкою видала Ламія.

Ці слова змусили відьму повернутися до демониці. З колишнім хлопцем вона зможе розібратися і пізніше, а от ця проблема була зараз у найвищому пріоритеті.

— Відійдіть назад, — кинула Лідія своїм друзям, розминаючи пальці та продумуючи, яке закляття найефективніше використати на демониця.

На жаль, ритуал екзорцизму був їй невідомий, так що треба було вигадати щось інше, щоб позбутися пекельної сутності, але при цьому не нашкодити Лізі, чиє тіло вона використовувала в своїх цілях.

— Що ти надумала? — запитав Костя, з острахом дивлячись на дівчину.

Демониця лунко засміялася.

— Що б ти не вигадала, Лідіє, це не спрацює. Мені тисячі років, а ти лише маленька дівчинка. Так, тобі пощастило отримати величезну силу, але ти не вмієш володіти нею в повній мірі.

На підтвердження своїх слів Ламія просто підняла руку, чого вистачило, щоб її сила повалила відьму з ніж і вибила з нею все повітря. Тоді демониця стиснула руку в кулак, а Костя, Діма та Арнольд упали на землю, відчуваючи, як сили в одну мить залишили їх, а з носа та рота почала стрімко витікати кров.

— І це тільки початок, дівчинко. Так що краще тобі одразу погодитися з усім, що від тебе вимагається, і тоді я подарую усім твоїм близьким швидку смерть.

Дивлячись на страждання найближчих людей, Лідія відчувала страшенній відчай, оскільки в неї не було достатньо сил для їхнього порятунку. Не в силах винести цю муку, дівчина пронизливо закричала. Дике, сповнене болю волання ехом пролунало у камʼяній печері, але довкола не було нікого, хто міг би його почути та прийти на поміч. Лідія завжди була самотньою одиночкою, але зараз відчула це найсильніше.

— Пробач, ти не уявляєш, як сильно мені шкода, що все склалося саме так, — тихо промовила вона до Кості, що від втрати крові став кольору снігу в найморозніший зимовий день.

У хлопця не вистачало сил, щоб відповісти їй, проте він доклав усі можливі зусилля, щоб поглядом попрохати дівчину не винити себе. Вона не обирала, ким народитися. Родину обрати не можна, проте можна обрати, якою людиною стати, а Лідія змогла продемонструвати як гідна особистість з доброю душею.

— Ну то що ти вирішила? — почувся сповнений тріумфу голос Ламії.

Лідія поглянула на неї, сповнена відчайдушної рішучості. Вона була готова піти буквально на все, щоб не дати злу порушити баланс сил і запанувати у світі.