Розділ 28

— Ще довго? — втомлено запитала Лідія вже впʼяте за останні кілька хвилин.

Хоч дівчина ніколи не цуралася спортивних занять, але похід у гори виявився для неї доволі непростим випробуванням.

Пробиратися доводилося під гору через густі чагарники, що становило б буквально нездійсненну задачу, якби не поміч магії, використання якої потребувало докладання додаткових зусиль.

Вдихаючи морозне свіже повітря та напружуючи всі мʼязи, щоб зробити наступний крок, Лідія лише сподівалася, що все це не було марним і в результаті їм вдасться знайти рішення всіх своїх проблем

— Ми вже пройшли більшу частину шляху, але ще трохи треба пройти, — Арнольд намагався говорити якомога бадьоріше, проте все-таки йому не вдавалося приховати власну втому.

Якби від цього походу буквально не залежали їхні з братом життя, хлопець уже б сто раз розвернувся та пішов назад, покинувши цю затію.

— Ясно.

І знову між Арнольдом і Лідією запанувала напружена мовчанка. Після минулої ночі вони обоє зрозуміли, що їхні стосунки пройшли ту неминучу лінію, після якої вже неможливо нічого відновити. Усе, що було раніше, втратилося назавжди.

Довелося пройти ще пару кілометрів, перш ніж хлопець з дівчиною дійшли до масивної скелі, що відділяла їх від того самого магічного вузла, що вже навіть на відстані відлунювався в їхніх тілах шаленим пульсом. Ще ніколи жодному з них не доводилося відчувати такого сильного приливу енергії, що було водночас і чарівним, і лякаючим.

На перший погляд скеля здалася абсолютно пересічною, проте варто було Лідії лише доторкнутися до неї, як на камені проступили старовинні руни, які чарівники почали пильно роздивлятися. Жоден з них не міг досконало розшифрувати їхнє значення, проте завдяки поверхневим знанням, які все-таки вони змогли роздобути з нетрів памʼяті, вдалося зрозуміти загальний сенс — нічого в світі не давалося просто так, тому за велику силу потрібно було принести велику жертву.

— Шкода, що ми не прихопили нікого третього, — скрушно похитав головою Арнольда а тоді ойкнув, коли гострий лікоть ударив його бік.

— У тебе жахливий гумор, — ядуче відмітила Лідія.

— Гумор гумором, але в нас справді немає варіантів, як принести цю жертву, щоб пройти далі.

Очі Лідії взлетіли вгору, неначе вона почула найдурнішу річ у житті.

— Я от не можу зрозуміти — ти кровожерливий маніяк чи просто дурень?

Після цих слів Арнольд уже не витримав і закипів.

— Та про що ти взагалі?! — голосно обурився хлопець.

— Я про те, що в твоїй голові слово «жертва» одразу асоціюється зі смертю, а нічого іншого навіть не спадає тобі на думку, — повільно розжувала Лідія.

Арнольду було образливо і хотілося якось колюче відповісти дівчині, проте жодних слів не знайшлося. Очевидно, вона була права і з цих треба було просто мовчки змиритися.

— І що ж ти пропонуєш?

Замість відповіді Лідія дістала з рюкзаку завбачливо покладений туди заздалегідь ніж і стиснула його внутрішньою стороною долоні настільки сильно, щоб виступила кров. Коли на руці з’явилася червона рідина, дівчина торкнулася до скелі.

Першу хвилину нічого не відбувалося, так що вже почало здаватися, що затія Лідії була невдалою, але потім земля несподівано здригнулася, а каміння почали змінювати своє розташування, утворюючи прохід до таємничої печери, що нагадував дівчини антураж фільмів про Індіану Джонса, які для неї відкрив Костя.

— Ну що ж, уперед.

Але зробивши буквально кілька кроків углиб печери, Лідія несподівано зупинилася. Її тіло напружилося, неначе в очікуванні атаки.

— У чому справа? — насторожено запитав Арнольд.

— Підійди до мене і зрозумієш, — тихо відказала дівчина, навіть не глянувши в його бік.

Не вагаючись ні секунди, хлопець так і зробив. У ту ж мить, як Арнольд дійшов до Лідії, його неначе охопило полумʼя. Уся магія усередині нього так інтенсивно завібрувала, що здавалося от-от і ця сила вирветься з його тіла та полине вперед, наче магнітом притягнута до вузла скупчення енергії.

Тільки в той момент вони усвідомили, що втягнулися в дуже небезпечну гру, але відступати було нікуди, так що довелося збиратися з силами та робити крок назустріч незвіданій могутності. Чарівники точно знали, що така сила не можна бути доступна абсолютно для кожного, і підозрювали, що в печері на них чекають пастки, проте не очікували, що перша з них чекатиме на них уже за другим поворотом.

— Обережно! — викрикував хлопець, першим помітивши небезпеку.

Лідія почала розвертатися, але її реакція була занадто повільною, так що гострі кам’яні шипи точно б уразили дівчину, якби Арнольд не встиг прудко кинутися до неї та повалити на землю.

Притулившись один до одного, вони лежали без руху та чекали, доки все заспокоїться і можна буде підвестися.

Чим більше минало часу, тим більше Лідія усвідомлювала, що щойно могла втратити життя, якби Арнольд не врятував її. Він навіть на секунду не задумався, перш ніж ринутися їй на поміч, і це багато для неї значило.

— Дякую, — тепло промовила дівчина, коли їй нарешті вдалося заспокоїти дихання.

У відповідь Арнольд лише кивнув, а тоді сам звівся на ноги та допоміг Лідії підвестися. Одяг обох з них страшенно забруднився, проте чарівникам геть не було до цього діла, оскільки думки їхні були зайняті тим, що їх чекає далі.

— Є ідеї, що ще може бути попереду?

— Напад жуків-людоїдів? — припустила Лідія з кислою посмішкою.

І хотілося б, що це прозвучало абсурдно, але, зважаючи на обстановку довкола, такого варіанту не можна було виключати.

— У будь-якому разі, тримаймося разом. Готова йти далі?

— Готова.

Лідія створила магічну освітлювальну сферу та пустила її вперед, а тоді разом з Арнольдом повільно рушила слідом.

На диво, доволі довго вони йшли в абсолютному спокої, так що вже здавалося, що небезпека й зовсім не настане. Та варто було їм тільки трохи розслабитися, як поблизу почувся страшенний дикий рев, а тоді з-за найближчого рогу вибігли до смерті налякані Костя та Діма.