Розділ 26

— Готова?

Коли Арнольд увійшов до їдальні з масивним рюкзаком на плечах, Лідія саме доїдала вівсянку з медом і родзинками, яку для неї приготувала Лариса, люб’язно погодившись заради цього встати на дві години раніше звичного — пори підготовки сніданку для учнів.

— Так, — відказала дівчина, встаючи з витонченого, але жахливо незручного крісла. — Але я все ще вважаю, що могла б впоратися й сама.

— Знаєш же, що ми граємо з пекельним вогнем, так що безпечніше буде триматися разом. Це істина, і його не зміниш, як би тобі не хотілося, — знизав плечима Арнольд, а тоді додав: — Та й машиною дорога мине значно швидше, ніж усякими там автобусами чи потягами. Так що годі товкти воду в ступі — гайда!

Підвівшись з-за столу, Лідія взяла сумку зі своїми речима першої необхідності та вийшла слідом за Арнольдом надвір. Опинившись на морозному ранковому повітрі, дівчина зраділа, що вдягла теплу куртку зверху на в'язану сукню, колготи та чобітки на зручній невисокій платформі. Зима була вже не за горами, і це можна було дуже добре відчути.

Уже майже дійшовши до гаража, що був побудований буквально років п’ять тому, коли Нінелія вже мусила поступитися своїм консервативним принципам і погодитися прийняти хоч деякі сучасні людські винаходи, Лідія не змогла втриматися від того, щоб озирнутися і затримати свій погляд на будинку, який протягом майже всього життя називала «домом», оскільки іншого в неї просто не було. Дівчину не полишало відчуття, що вона бачить це місце востаннє, так що їй просто необхідно було гідно попрощатися з місцем, де відбулося її зростання.

У голові каруселлю промайнуло безліч спогадів. Серед них були як веселі, так і нещасні. Проте всі вони становили її минуле, без якого Лідія Попіл ніколи б не була Лідією Попіл, і про це не можна було забувати.

***

Спершу Лідія наївно сподівалася, що вони зможуть подолати дорогу без зупинок на перепочинок, проте вже через три години після виїзду стало ясно, що без них просто неможливо було обійтися.

Зупинившись на найближчій заправці, Лідія вийшла з машини розімʼяти ноги, а Арнольд направився до станції, щоб роздобути їм якийсь перекус. Не минуло й кількох хвилин, як хлопець повернувся з кавою та хот-догами. Відчувши запах гарячих сосисок, Лідія відчула, як її шлунок болісно стиснувся від голоду, так що дівчина вирішила не втрачати жодної зайвої секунди та з апетитом накинулася на принесену страву.

— Ммм, дуже дякую, — з набитим ротом промовила Лідія, не здатна відірватися від делікатесу. — Це просто фантастика!

Арнольд не зміг втримати усмішку.

— На здоров’я, — тепло відказав хлопець, відкусуючи шматок від власного хот-догу. — Я знаю, що ти фанатка гостренького, тому попросив додати до твоєї порції чилі соус.

Лідія ледве не випалила, що «просто обожнює» його за це, але вчасно стримала цей імпульс, розуміючи, що подібні слова в їхній ситуації могли б сприйнятися неправильно та викликати незручну ситуацію. Саме тому дівчина просто кивнула та відвернулася, доїдаючи решту хот-догу вже з меншим ентузіазмом.

Звісно, Арнольд просто не міг не помітити таку різку зміну її настрою, але трактував це по-своєму.

— Думаєш про своїх київських друзів?

Лідія повільно повернула до нього голову. У цю похмуру днину її волосся, яке різко тріпав вітер, здавалося темнішим, ніж зазвичай, а сама дівчина зі своїм крижаним поглядом мала такий моторошний вигляд, що викликав мурашки по тілу.

— Не думаю, що після того, що ти зробив, ти маєш право говорити про них, — різко відрубала вона. — А взагалі нам треба їхати далі. Чим швидше ми покінчимо з цим, тим краще.

Решта дороги минула в такій напруженій атмосфері, що здавалося от-от і між ними полетять справжні іскри. Обоє вже не могли дочекатися моменту, коли вони нарешті дістануться до пункту призначення та займуться ділом.

Та по приїзді до Поляни Арнольд і Лідія усвідомили, що день у довгій дорозі не пройшов для них безслідно. Втома давалася взнаки, так що їм не залишалося нічого іншого, окрім як провести ніч у готелі, відпочивши та набравшись сил перед виконанням їхньої місії.

На щастя, довкола було повно місць, де можна було зупинитися. Обравши перший-ліпший готель, Лідія з Арнольдом увійшли досередини, де симпатична адміністраторка з привітною усмішкою повідомила їх, що тут повно вільних номерів, так що з розміщенням не виникне жодних проблем.

— То вам потрібна одна кімната чи дві? — уточнила працівниця готелю, з зацікавленням намагаючись здогадатися про вид стосунків, що поєднував юну пару перед нею.

— Дві, — відрубала Лідія так категорично, що Арнольду не залишалося нічого іншого, крім як погодитися на її умови.

***

Лідія завжди мала труднощі з тим, щоб заснути на новому місці, а тут ще й вона була настільки збурена тим, що знаходилася зовсім близько до можливого розв’язку всіх своїх проблем, що про те, щоб гарно виспатися не могло бути й мови. Близько години дівчина вертілася на величезному ліжку, доки нарешті не зрозуміла, що все це марно.

Сподіваючись, що хоча б прогулянка і свіже гірське повітря зможуть посприяти її сну, Лідія вдяглася та вийшла на алейку при готелі. Доріжка тут була зовсім невеличка, так що дівчина пройшла зовсім небагато, а тоді просто сіла на дерев’яну качельку.

Карпатські гори були по-справжньому прекрасні. Навіть у темряві Лідія не могла не помітити їхню велич і силу. Дивлячись на них, вона відчувала незбагненне піднесення духу та не могла не радіти, що доля подарувала їй можливість побувати в такому чарівному місці, хоч і в таким ненайбільш сприятливих обставинах.

Лідія так замилувалася природою, що не одразу помітила наближення Арнольда.

— Не спиться?

Арнольд сів поруч з Лідією, хоч і не знав, як дівчина відреагує на його присутність. Враховуючи їхнє минуле, його присутність поруч з нею могла виявитися вельми небажаною, так що хлопець був готовий, що дівчина відішле його геть.