Розділ 23

Коли Ліза вийшла з лікарні, темрява надворі стала вже дуже густою, так що лише поодинокі ліхтарі хоч трохи проріджували її, даючи змогу поодиноким людям орієнтуватися у просторі.

Дівчина весь день пробула з батьками, залишивши їх тільки тоді, коли сувора медсестра повідомила, що прийомні години добігли до кінця, та попросила її на вихід.

Спершу компанію їм складали ще й Діма з Дашею, проте вже ближче до обіду вони пішли — дівчині був час іти на заняття з танців, якими вона нещодавно захопилася, щоб відволіктися від свого нещасного кохання, а хлопець мав іти з сімʼєю на день народження хрещеної матері.

І, Ліза мусила зізнатися собі в цьому, їй від цього було навіть легше. Після викрадення дівчині не хотілося проводити з час ні з друзями, ні з хлопцем. Не те, щоб її ставлення до них змінилося — ні, навіть приязні відчуття до Лідії залишилися без змін, бо звинувачувати цю нещасну загублену сироту було б дуже жостоко та безсердечно. Та все-таки щось відштовхувало Лізу від них.

Попри пізню годину додому дівчина не поспішала. У неї не було жодного бажання повертатися до порожньої квартири, яку вже не можна було назвати надійною фортецею, де їй ніхто не загрожує.

«Злі сили можуть проникнути всюди. Від них ніде не заховаєшся.»

Неприємна думка, що абсолютно зненацька з’явилася в її голові, змусила Лізу здригнутися. По шкірі пробігли неприємні мурашки.

А й справді, тепер не було жодного місця, де вона могла б відчути себе в безпеці. Загроза могла чекати на неї абсолютно скрізь…

«Ні, я не піддамся на це,» — вирішила дівчина. Хитнувши головою, дівчина рішуче покрокувала до найближчої цілодобової кавʼярні, лунко стукаючи підборами чорних замшевих черевичків по тротуару.

Замовивши лате з карамельним сиропом, Ліза вмостилася за невеличким круглим прозорим столиком у кутку. У таку пізню годину вона була єдиною відвідувачкою, проте її присутність абсолютно не напружувала баристу, що у вільний від обслуговування клієнтів час з головою занурювалася у перегляд якогось мелодраматичного серіалу.

Гріючи руки об стаканчик з гарячим напоєм, Ліза задумалася про те, що вже наступного дня їй слід було повертатися до звичного життя. Враховуючи все, що з нею сталося, це здавалося абсолютно абсурдною ідеєю.

«Ти вже не та, що раніше. Навіщо робити вигляд, що все в порядку?»

«Бо іншого варіанту я не бачу. Мабуть, тільки рутина здатна врятувати мене від того, щоб зійти з глузду.»

«А може, саме це тобі й потрібно?»

Ліза знову хитнула головою, бажаючи прогнати небажану думку, проте її не вдалося так легко позбутися. Ця ідея надто сильно вʼїлася в її мозок, не бажаючи його полишати, неначе той жорстокий паразит, який заради власного виживання готовий піти на все.