Розділ 19

Діма ніколи не думав, що колись опиниться в обставинах, де не буде розуміти абсолютно нічого. Те, що відбувалося зараз, аж ніяк не вкладалося його в голові — його дівчина зникла, її батьків було поранено, а кращого друга приспала магічним чином таємнича відьма, яка потім кудись утекла, залишивши простого хлопця наодинці з усім спричиненим нею хаосом.

Переконавшись, що подружжя Макаревич забрали під опіку кваліфіковані спеціалісти зі швидкої допомоги, Діма взявся приводити до тями свого друга, що розкинувся на підлозі у вітальні. На щастя, для того, щоб повернути йому свідомість, вистачило банального нашатирного спирту. Вдихнувши його виразний запах, Костя миттєво розплющив очі та різко перейшов у сидячу позу.

— Гей, полегше, друже, — заспокійливо промовив Діма, з тривогою дивлячись на друга, що виглядав дуже дезорієнтовано та загублено.

— Де вона? Де Лідія? — запитав Костя, розираючись кімнатою у пошуках дівчиною, яка так сильно тривожила його.

— Не знаю…

— Її треба терміново знайти, бо, схоже, вона збирається вчинити щось таке, про що потім може сильно шкодувати.

— І Ліду, і Лізу… — Діма важко зітхнув, нервово провівши долонею по волоссю. — Ще б знати, як це зробити.

— Є в мене один варіант.

Костя дістав з кишені телефон і почав зосереджено щось перемикати.

— А якщо говорити конкретніше?

— Ти ж знаєш, що у Лідії раніше не було мобільного телефону, так що його довелося купувати моїм батькам? — запитав хлопець, не відриваючи погляду від мигаючого екрану ґаджету.

— Так, і? — нетерпляче поквапив його Діма.

— Ну, і я заодно завантажив туди програму відстеження, — зізнався Костя, після чого швидко додав: — Про всяк випадок.

Така відповідь приголомшила Діму, оскільки він аж ніяк не очікував подібної поведінки від друга. Схоже, ця дівчина дуже зачепила хлопця, якщо заради неї він був готовий на такі речі.

— Та ти бісів сталкер, — видав він єдине, що спало йому на думку.

— Знаю, але зараз нам це дуже знадобилось, — Костя нарешті подивився на друга і продемонстрував йому екран телефона, де на мапі міста можна було побачити червону крапочку, що кудись цілеспрямовано рухалась: — Ну то ходімо?

— Ходімо, — без жодних роздумів відповів Діма.

Обидва хлопці вирішили, що в незрозумілих і божевільних обставинах, краще не роздумувати над тим, що відбувається, щоб не зійти з глузду, а просто діяти.