Розділ 18

Ліза прокинулася від страшенного холоду, що пронизував її аж до кісток. Інстинктивно дівчина захотіла обійняти себе руками, щоб хоч якось зігрітися, проте одразу виявила, що її зап’ястя щось міцно стискало за спиною. Окрім того, сильно пекло плече лівої руки. Разом з усвідомленням цього факту всередині неї почала закипати паніка, яку тільки підсилили спогади про напад, які бурхливою та нестримною хвилею повернулися до неї.

Було важко наважитися розплющити очі. Одна частина Лізи хотіла якомога довше ховатися від моторошної реальності в напівпритомній темряві, але інша її частина все-таки усвідомлювала необхідність подивитися ворогові в очі, оцінити ступінь загрози та почати шукати шляхи власного порятунку.

Коли дівчина розплющила очі, то побачила лише одного доволі симпатичного хлопця, що був ненабагато старшим за неї саму. Це змусило її трохи заспокоїтися, а заодно викликало питання, які, зібравшись з духом, вона навіть наважилася задати:

— Хто ти такий і що тобі від мене треба? — хриплим голосом промовила Ліза, хоча й не дуже вірила, що викрадач стане вести себе як типовий вигаданий лиходій з фільмів чи книг і почне їй пояснювати свою мотивацію разом з подальшим планом дій у деталях.

Проте, на диво, незнайомець відповів:

— Мене звати Арнольд, і, насправді, від тебе особисто мені не треба геть нічого, проте так уже сталося, що у нас з тобою є одна спільна знайома, до якої мені вкрай треба дістатися.

— Лідія, — одразу ж здогадалася Ліза.

— А ти розумна дівчинка, — підтвердив Арнольд.

Так ось від кого втікала ця відьма. Тепер Ліза зрозуміла, чому Лідія так важко йшла на контакт і мала проблеми з довірою — вона боялася повернення небезпечних людей зі свого минулого, що, схоже, тепер справді трапилося.

— У нас з твоєю новою подружкою є кілька невирішених питань, — продовжив Арнольд, очевидно, вирішивши, що розмова з полонянкою є ненайгіршим способом провести час очікування тієї, заради кого все це було влаштовано. — Ця дрібна паскуда втекла, накоївши біди, але я збираюсь потурбуватися про те, щоб вона відповіла за свій учинок і виправила те, що накоїла.

Помітивши те, як охоче цей хлопець говорить про Лідію, Ліза вирішила скористатися можливістю витягнути з нього якомога більше інформації і, можливо, навіть спробувати переконати відпустити її.

— А що саме вона зробила? — поцікавилася дівчина.

— О, тобі варто побачити це на власні очі!

І перш ніж Ліза встигла запитати, що малося на увазі, Арнольд крижаними пальцями торкнувся вилиці дівчини, ділячись з нею власними спогадами.

Арнольд відчув тривожне поколювання у всьому тілі ще до того, як школу буквально сколихнуло від енергетичного вибуху, так що коли це сталося, хлопець одразу ж зрозумів, що потрібно бігти до свого брата.

Звісно, як і будь-який чаклун, він міг відчувати свого кровного родича, хоч їхній магічний зв’язок ніколи не був сильним і жоден з них не прагнув його розвивати, незважаючи на всі прагнення матері таким чином примножити силу власних дітей. Та якщо бути відвертими, то ні Арнольд, ні Артур не прагнули могутності чи влади — для них було достатньо просто жити, насолоджуючись кожним моментом.

Ті, хто ніколи не були на межі смерті, не говорячи вже про її перетин, ніяк не зможуть зрозуміти яскравість звичайних митей. Вони часто просто марнують свій час, не усвідомлюючи, що насправді кожна хвилинка є справжнісіньким подарунком.

Швидким бігом Арнольд дістався до їхньої з братом кімнати, оскільки це було найочевиднішим місцем для його пошуків. І він не помилився, оскільки Артур справді був там — лежав серед безладу речей у страшному стані, відчайдушно хапаючись за життя та потерпаючи від жахливого болю. Арнольд упав на коліна перед братом і поклав його долоні, намагаючись зцілити його рани, проте нічого не допомагало, бо надто вже глибоко в’їлася в тіло жертви чужа темна магія.

Несподівано видіння урвалося, так що Ліза аж здригнулася від різкого повернення з примарного світу минулого до крижаної реальності.

— Ось що зробила твоя подружка, — тихо, але чітко проказав Арнольд.

Побачене справило на дівчину справді сильне враження. Вона хотіла глибше заглибитися в те, що відбулося, що мати можливість краще зрозуміти, бо зараз у її голові знаходилася якась каша незрозумілих уривків, які ніяк не могли скластися в цілісну ясну картину. Ліза заплуталася та всім серцем сподівалася, що поява самої Лідії зможе поставити всі крапки над «і» і врятувати її.