Розділ 17

Лідія не думала, що мить прощання надійде так скоро. Хотіла якнайдовше побути в Києві, насолоджуючись теплим прийомом і приємною компанією, проте, на жаль, час летів невгамовно швидко і його не можна було зупинити навіть магією. І от настав момент, коли Даша більше не була пов’язана магією з Лідією, так що більше нічого не змушувало її залишатися в столиці.

Дівчина не стала зволікати, відтягуючи неминуче, а в той же день зібрала свої скромні пожитки і, дочекавшись правильного моменту, непомітно вислизнула з будинку, бажаючи якнайшвидше дістатися до автовокзалу та сісти на будь-який автобус, що відвезе її якнайдалі з Києва. Куди? Байдуже, що вона більше не буде поруч з дорогими людьми, яким її присутність може буквально нашкодити.

Та дорогою туди її застав телефонний дзвінок від Кості. Спершу вона не збиралася брати слухавку, але коли телефон задзижчав буквально вдвадцяте, Лідія зрозуміла, що трапилося щось серйозне.

— Так? — сказала вона, нарешті взявши слухавку.

— Схоже, Ліза в біді, — одразу ж випалив Костя.

Голос у нього був напружений, а дихання важки, наче після тривалої швидкої ходи.

Лідія одразу ж усвідомила всю серйозність ситуації. Її пальці нервово стиснули телефон, так що кісточки аж побіліли.

— У якій біді? — запитала дівчина.

Їй треба було знати якнайбільший обсяг інформації, щоб виробити стратегію дій для допомоги подрузі. Варіант утекти, залишивши її напризволяще, навіть не розглядався. Це здавалося категорично неприпустимим.

— Поки неясно, але ні вона, ні її батьки не відповідають на дзвінки вже протягом кількох годин. Очевидно, сталось щось погане. Ми з Дімою вже в дорозі до неї додому…

— Зачекайте на мене, — рішуче перебила його Лідія, змінюючи напрямок свого руху на сто вісімдесят градусів. — Не заходьте нікуди, доки я не прийду.

— Навіщо? — щиро здивувався такій різкій реакції Костя.

Лідія важко зітхнула, а тоді відповіла, нічого не приховуючи:

— Бо існує велика ймовірність, що біда, яка спіткала Лізу, має магічний характер і може загрожувати і вам.

***

Коли Лідія тільки підходила до будинку, де жила Ліза, то ще здалеку відчула знервовану енергію Кості та Діми. Обидва хлопці були на межі зриву через напруженість ситуації, і їх цілком можна було зрозуміти, враховуючи всі обставини.

Вони не стали витрачати час на порожні балачки, а одразу піднялися ліфтом на потрібний поверх, але вже біля дверей, що виявилися прочиненими, Лідія застережливо підняла руку, змушуючи хлопців позаду себе зупинитись.

— У чому справа? — набурмосився Діма, який ледве тримав себе в руках через хвилювання за свою дівчину.

— Це може бути пастка. Існує ймовірність, що всередині небезпечно. Зачекайте тут, доки я все там перевірю.

Діма пирхнув.

— Ти, звісно, вибач, але якщо там дійсно небезпечно, то що ти зможеш зробити?

Кращою відповіддю на його запитання були не слова, а яскрава демонстрація сили, тому Лідія прошепотіла закляття, що змусило її долонь охопитися червоним полум’ям. Дівчина дала Дімі, а заодно і Кості трохи часу, щоб усвідомити магію перед собою, а тоді стиснула руку в кулак, змушуючи вогонь згаснути.

— Ще якісь питання?

— Ні, — похитав головою Діма. — Не будемо даремно гаяти час.

— Ну то добре.

Лідія повільно ввійшла до квартири. По її шкірі одразу ж пробігли мурашки, яскраво натякаючи, що тут сталося щось дуже добре. Обережно ступаючи вперед, Лідія щосекунди була готова відбивати від себе атаку, проте, як виявилося, наразі тут не було жодної загрози.

Побачивши на підлозі непритомних батьків Лізи, дівчина мимоволі скрикнула, що змусило хлопців відважно кинутися до неї, начхавши на будь-яку потенційну небезпеку.

— Господи… — вирвалося в Кості, коли він зрозумів, у чому справа.

— Треба викликати швидку, — одразу ж констатував Діма.

— Займіться цим і ще гляньте, чим зараз можете їм допомогти, а я поки пошукаю Лізу, — зорієнтувалася Лідію.

Ніхто не став сперечатися з її командуванням, оскільки це дійсно звучало як єдиний можливий варіант.

Зазирнувши до вітальні, Лідія одразу ж відчула до болю знайомий аромат. Ця яскрава суміш сандалу та лимону чітко давала зрозуміти, хто стояв за цим жорстоким нападом.

Обвівши кімнату пильним поглядом, Лідія помітила на скляному журнальному столику складений удвоє аркуш паперу, підійшла туди і взяла до рук записку, на якій було акуратно виведено: «Життя цієї дівчини залежить від тебе. Я чекатиму лише 48 годин». Знизу також було вказано місце зустрічі.

Поки Діма повністю зосередився на тому, щоб хоч якось допомогти нещасним батькам Лізи, Костя послідував за Лідією та звернув увагу на її стан. Він просто не міг не помітити, як різко зблідла дівчина і як нервово її пальці стиснули знайдений папірець.

— Що це? — Костя кивнув на лист у руках Лідії.

Дівчина з прикрістю закусила губу, а тоді глянула на хлопця так, що він мимоволі здригнувся.

Темно-карі очі Лідії палахкотіли недобрим вогнем. Вона так довго сподівалася, що зможе втекти від минулого та розпочати нове життя, але Арнольд жорстоко зруйнував усі її надії однією цією витівкою. Тепер їй було очевидно, що втекти неможливо. Єдиний варіант полягав у тому, щоб вступити в бій, що Лідія й збиралася зробити.

— Пробач мене, Костю.

Хлопець нахмурив свої густі чорні брови.

— Пробачити? За що?

— За це.

Відьма провела тоненькими пальчиками його обличчям і застосувала свою магію, щоб занурити Костю в міцний сон.

Їй було прикро, що довелося зробити це, проте ніхто не міг завадити їй зробити з Арнольдом те, на що він заслужив.