Розділ 16

          Квартирою Макаревичів пролунав різкий звук дверного дзвінка. Мати Лізи, яка до того разом з сім’єю дивилася вечірній випуск новин, відставила на стіл тарілку з яблучним пирогом, яким смакувала на десерт, підвелась з м’якого дивану, застеленого білим вовняним пледом, і пішла відчиняти двері, зав‘язуючи при цьому пояс на махровому рожевому халаті.

На порозі стояв молодий хлопець. Його зовнішність одразу мимоволі викликала довіру: риси обличчя були м‘якими та приємними, а карі очі так і сяяли добротою та невинністю.

— Доброго вечора! Ви не підкажете, тут живе Єлизавета Макаревич?

Ввічливість юнака підкупала. Мати Лізи заправила за вухо пасмо такого ж як у доньки білявого волосся та приязно всміхнулася.

— Доброго вечора. Так, Ліза живе тут. А ви її друг?

— Скоріше, навпаки.

Мати Лізи навіть не встигла висловити своє здивування такими дивними словами незнайомця, коли хлопець одним закляттям пожбурив її через увесь коридор у стіну. Вдарившись у картину, на якій Ліза декілька років тому майстерно зобразила білосніжні лілії, жінка важко впала на підлогу, а зверху на неї посипалося скло з рамки, яка щойно розбилася.

На шум прибіг голова родини Макаревич, але і йому не вдалося нічого зробити. На нього чекало те ж саме, що й на дружину.

Розуміючи, що на її дім відбувся напад, Ліза схопила телефон і вже збиралася подзвонити до поліції, коли несподівано відчула, що не може дихати. Випустивши ґаджет з рук, дівчина інстинктивно вхопилася за власне горло, але нічого не могло змусити її легені знову набирати повітря. І лише коли Ліза втратила свідомість від недостатньої кількості кисню, Арнольд деактивував закляття, що блокувало її дихання. Адже ж це дівчисько потрібне було йому живим. Лише тоді її можна буде використати для того, щоб змусити Лідію повернутися та виконати наказ матері.

Залишивши на скляному круглому журнальному столику заздалегідь підготовану записку з адресою, Арнольд закинув безтямна Лізу собі на плече та, насвистуючи якусь простеньку мелодію, залишив квартиру.

Його так і переповнювало бажання зустрітися з Лідією, і він був певен, що це от-от станеться. Чекати залишилося ще зовсім трохи.