Розділ 14

Люди, що мріють поселитися у великих старих маєтках, ніколи не думають про те, що життя там може бути далеким від казки, враховуючи сильний холод, від якого навіть магією не можна було позбутися в просторих кімнатах.

Недивно, що кожного вечора Нінелія була вимушена запалювати в своїй кімнаті вогнище в каміні, викладеному червоною цеглою в тон бордовим шпалерам на стінам. Найгірше, очевидно, доводилося взимку, проте навіть і в інші сезони на тепло в даних покоях, що знаходилися на першому поверсі в західній частині маєтку, годі було сподіватися.

Нінелія сиділа в м’якому, затертому з роками кріслі та читала, загорнувшись у теплу білу хустку. Уже не перший вечір поспіль жінка вивчала літературу, пов’язану з демонологією, намагаючись знайти шлях розірвати контракт з пекельними силами та при цьому зберегти життя своїм синам. До рокового дня, коли їй належало доставити їм віддану та покірну Лідію залишалося зовсім небагато часу, а надія виконати це зобов’язання, відверто кажучи, уже майже згасла.

Коли Нінелія перегортала чергову сторінку, почувся наполегливий стукіт, який гучним ехом відізвався в кімнаті. І хоч жінка знала, що ніхто, крім Арнольда, не стане турбувати її в такий пізній час, але все-рівно перевірила ауру візитера, перш ніж промовити закляття, що відчинило двері.

Увійшовши досередини, довгов’язий темноволосий хлопець у кілька кроків перетнув кімнату та сів у крісло напроти матері. Виглядав він надзвичайно самовдоволено та одразу ж з гордістю заявив:

— Я знайшов її!

Після почутих слів усередині Нінелії в ту ж мить почала розквітати надія на те, що врешті-решт для неї з синами ще є шанс на щасливий фінал у цій історії.

— І де вона? — з нетерпінням запитала жінка.

— У Києві.

— Ну звісно ж…

Було неважко здогадатися, що Лідія обере велике місто для того, щоб загубитися серед натовпу, таким чином відгородившись від свого минулого життя. Проте від Нінелії неможливо було заховатися та втекти просто так. Ця жінка завжди знаходила спосіб, щоб усе відбувалося найвигіднішим для неї чином.

— У тебе є її точне місцезнаходження?

— Не зовсім… — протягнув Арнольд і, побачивши, як напружилось обличчя матері, поспішив додати: — Я зміг вихопити з її голови образ деякої дівчини на ім’я Єлизавета Макаревич і місце, де вона живе. Упевнений, що через неї ми без проблем зможемо вийти на Діану.

— Не сумніваюсь, хлопчику мій.

Нінелія хотіла було вже збирати речі та вирушати за Лідією, проте несподівано в її голові виринув факт, що змусив жінку різко зупинитися. Вона геть забула, що наступного дня до школи повинна була прибути комісія з ковену для перевірки якості умов навчання нового покоління відьм, яку їй треба було зустріти особисто.

Але й з пошуками Лідії не можна було зволікати, так що довелося Нінелії доручити це завдання Арнольду. Як би там не було, жінка абсолютно довіряла сину та знала, що він зробить усе можливе для досягнення цілі, оскільки на карту були поставлені їхні з Артуром життя.