Розділ 13

Після того, що трапилося, Лідія більше не могла насолоджуватися мандрівкою. Вона в’яло реагувало на все довкола, геть втратила весь ентузіазм, а разом з ним і апетит, докладаючи величезних зусиль, щоб з’їсти хоч щось, незважаючи на клубок у горлі, причиною якого був страх.

Дівчина боялась наступної атаки Арнольда, оскільки це було просто неуникним.

Звісно ж, її оточуючі просто не могли не помітити ці зміни.

— Як ви думаєте, що з нею коється? — зі щирою стурбованістю в голосі запитала Ліза в Діми та Кості, коли вони разом зібралися в улюбленій кав’ярні після уроків.

Їх було лише троє, оскільки Даша в поїздці умудрилась порвати свої джинси, так що вона пішла по магазинам за новою парою, узявши з собою Лідію, яка просто вимушена була бути поруч.

Костя мовчки розмішував цукор у горнятку чорного чаю. Його й самого не на жарт тривожило те, що відбувалося з Лідією, проте, як би він не намагався, але йому ніяк не вдавалося вивідати в неї, у чому справа. Ця дівчина була неприступним сейфом, який йому точно не під силу зламати.

— Може, це щось типу магічних місячних? — спробував розрядити напружену атмосферу жартом Діма, але у відповідь отримав роздратовані погляди як дівчини, так і друга.

— Це звучить жахливо по-сексистськи, — невдоволено констатувала Ліза, схрестивши руки на пишних грудях, які були добре підкреслені круглим вирізом її темно-синьої кофти.

Діма одразу ж усвідомив недоречність власних слів і, навіть не думаючи виправдовуватися, визнав свою провину:

— Пробач, брякнув не подумавши.

Хлопець притягнув кохану до себе та обійняв її, міцно притуливши до себе. Як завжди, така близькість розчулила дівчину та змусила хоч на якийсь час забути про всі турботи.

Проте мить насолоди завершилась, а проблеми залишились.

***

Минали дні, а Арнольд більше не намагався скористатися телепатичним зв’язком з Лідією. І якою б параноїдальною не була дівчина, але навіть її кількатижневе затишшя змусило розслабитися, чого аж ніяк не можна було робити, оскільки саме в цей момент і було нанесено атаки.

Все відбулося на кухні Купців за обідом. Лідія саме підносила до рота шматок пирога з рисом і яйцем, коли почула голос, який приносив їй стільки болю.

«Тобі не сховатися від мене. Я дістанусь до тебе за будь-яку ціну.»

Лідію трусило так, наче до неї підключили потужний електричний струм. Дівчина схопилася за голову та пронизливо верещала, проте все було марно. Арнольд надто міцно зачепився за її свідомість, так що їй не вистачало сил на те, щоб вигнати його звідти.

— Що робити? Викликати швидку? — в паніці Даша звернулась до брата, який завжди у складних ситуаціях виступав її героєм.

Але цього разу Костя й сам би не відмовився від чиєїсь допомоги, бо в даному випадку він абсолютно розгубився та навіть злякався. Очевидно, Лідія боролась з чимось магічним, а він хлопець геть на цьому не розумівся.

— Сумніваюсь, що швидка тут допоможе, — пробурмотів Костя, хитаючи головою та стискаючи кулаки від відчуття безсилля, що, здавалося б, от-от збиралось спалити його зсередини.

— Але що нам тобі робити? — Даша вже ледь не плакала, дивлячись на те, як Лідію аж усю викручує від болю.

Хлопець уже хотів було сказати, що єдиним, на що вони як прості люди здатні, є спостереження за розвитком подій, аж раптом у його голові спалахнула ідея. Звісно, була вона по-інфантильному дурна, але якщо за правилом казок «поцілунок кохання» може зняти будь-яке магічне прокляття, то, може, і в цій ситуації такий спосіб міг виявитись дієвим?

У будь-якому разі, варто було хоча б спробувати, так що Костя, не витрачаючи жодної секунди дарма, швидко підійшов до напівпритомної Лідії, вже майже звалилась зі стільця, схилився до неї та ніжно торкнувся вустами її губ.

У ту ж секунду в голові Лідії наче вибухнула бомба. На якусь мить усі бар’єри були зруйновані, але в наступну ж секунду дівчина знову прийшла до тями. Поцілунок був для неї наче ковток свіжого повітря для потопельника — Костя дав їй саме ту силу, якої дівчині так не вистачало, щоб різко виштовхнути Арнольда зі своєї свідомості та раз і назавжди заблокувати йому туди шлях.

Лідія повільно розплющила очі та поглянула на Костю так, що на якусь мить йому здалося, що вона от-от вдарить його за те, що він зробив. Проте дівчина не зробила цього, а тихенько промовила:

— Дякую, що допоміг мені.

І несподівано Лідія встала та міцно обійняла Костю. Спершу він просто остовпів, а тоді також обхопив руками худеньку, усе ще тремтячу після пережитого фігуру дівчини та почав заспокійливо гладити її пряме рудувате волосся.

Лідія насолоджувалася цією близькістю і шкодувала, що от-от їй доведеться залишити Костю назавжди. Не те, щоб їй хотілося цього, але це було необхідно, оскільки тепер у Арнольда з’явилася дуже чітка зачіпка для її пошуку, так що його поява була лише питанням часу. Найкращим, що Лідія могла зробити для захисту Кості, Даші, Лізи та Діми, був якнайскоріший від’їзд з Києва.