Розділ 9

Нінелія точно знала, було лише питанням часу, коли Лідія не витримає і скористається своєю магією. Ця дівчинка була надзвичайно обдарованою відьмою, а всім відомо, що чим більша в тебе сила, тим важче уникати спокуси скористатися нею. Саме тому жінка ніскілечки не здивувалася, упізнавши слід Лідії в загальному магічному полі. І хоч з’явився він ненадовго, але навіть це стало міцною ниточкою, здатною стати ключовою в пошуках.

— Кращого шансу знайти її в нас не буде, — в своїй звичній холодній і безапеляційній манері сказала Нінелія сину.

Її довгі кістлява пальці відбивали швидкий ритм на старому столі з червоного дуба, і цей різкий звук сильно дратував Арнольда, проте хлопець був змушений терпіти. Його язик ніколи б не повернувся дорікнути матері навіть найменшою дрібничкою, адже йому дуже добре було відомо, на що ця жінка пішла заради них з братом.

— Ти встигла відслідкувати її місцезнаходження? — з надією запитав Арнольд.

— Ні, проте я зробила дещо краще, — тонкі яскраво-червоні губи Нінелії розпливлися в хижій посмішці.

— І що саме?

Нінелія витримала ефектну паузу, намотуючи на тонкий палець пасмо чорного, як найтемніша ніч, волосся.

— Я перехопила її магічний канал, так що ти зможеш вийти з нею на зв’язок і дізнатися, де шукати це дівчисько, —  врешті-решт промовила вона.

Арнольд кивнув, впевнено дивлячись в очі матері. Він завжди був найближчою людиною для Діани — другом, опорою, коханцем. Тож якщо вже хтось і міг знайти потрібні точки, щоб натиснути на неї, то це саме Арнольд.

— Я зроблю це, мамо.

— Не сумніваюсь, хлопчику мій, і сподіваюсь, що ти встигнеш привести її сюди вчасно. Сам знаєш, що буде, якщо в день свого повноліття цього дівчиська тут не буде.

Арнольд аж надто добре це знав. Як-не-як, від цього буквально залежали їхні з братом життя.

— Обіцяю, що не підведу, — голос його був сповнений рішучості та твердості.

Арнольд збирався йти до кінця, не зважаючи ні на що.