Розділ 8

— Це найгірша ідея з усіх! — обурено вигукнула Лідія, коли Ліза озвучила своє бачення того, як вони можуть вчинити далі, враховуючи вельми складні умови, у яких опинився кожен з них.

Хоч дівчина і розуміла, що її ідея може викликати реакцію далеку від ентузіазму, але не очікувала аж такого різкого спротиву. Щоки Лізи запалали яскраво-червоним рум’янецем сорому. Вона вже хотіла було вибачитися за те, що запропонувала подібне, коли несподівано на її бік став Костя:

— Не схоже, щоб у нас були ще якісь ідеї. Як би мені цього не хотілося, але варто визнати, що, судячи з усього, це єдиний варіант для нас.

Та ці слова, які абсолютно точно описували ситуацію, ніскілечки не заспокоїли Лідію. Емоції дівчини продовжували кипіти.

— Не можу повірити, що ти дійсно підтримуєш її. Невже ти дійсно готовий піти на таке божевілля?

— Так, враховуючи, що від цього буквально залежить життя моєї сестри.

Лідія розтулила було рота, але не знайшла слів, щоб щось заперечити на це. Дійсно, на карту зараз було поставлено подальша доля невинної дівчини, що вимагало прийняття рішучих і навіть у якійсь мірі шалених рішень.

Що ж, Лідія була готова зробити цей відчайдушний крок, якщо від того, що вона близько місяця житиме в дуже ніяковій атмосфері постійної брехні, Даша дійсно залишиться в живих.

— Гаразд, — важко зітхнула дівчина, а тоді приречено додала: — І все-таки я вважаю, що ця ідея матиме для всіх нас вельми недобрі наслідки.

***

Прокинувшись уранці, Даша була переконана, що їй наснився просто жахливий сон, у якому вона втікає з дому заради хлопця, що абсолютно не заслуговує цього та веде себе з себе з нею як повний гівнюк.

Та коли дівчина розплющила очі, то зрозуміла, що не все так просто. Замість постеру свого улюбленого серіалу «Рівердейл», що займав доволі значне місце на стіні її кімнати, Даша побачила картину з зображенням тарілки фруктів, яку батько Лізи привіз минулого року з Італії. Але як вона опинилася вдома в подруги?

Підвівшись з м’якого зручного дивану, Даша попростувала на кухню, де з подивом знайшла і свого брата, Лізу, і Діму, і навіть новеньку з їхнього класу, які так і не лягали спати цієї ночі, обговорюючи всі деталі своєї майбутньої брехні.

— Що тут відбувається? — запитала дівчина, не звертаючись ні до кого конкретно, а просто бажаючи розібратись у ситуації.

Костя зітхнув, розуміючи, що саме йому належала роль того, хто все пояснить Даші. Як не як, вона була саме його сестрою.

Насправді, було б легше нічого не розповідати Даші, проте варіант цей був неможливим, оскільки без правди їй аж ніяк не вдалося пояснити необхідність постійно бути поруч з Лідією.

— Сідай, розмова буде довгою, — Костя кивнув на стілець напроти нього, щойно звільнений Лізою, яка просто не могла всидіти без діла, тож узялась за приготування сніданку.

Даша одразу ж зайняла запропоноване місце та з нетерпінням поглянула на брата, бажаючи якнайшвидше все прояснити. От тільки розповідь Кості не тільки не зробила ситуацію більш зрозумілою, а тільки додала до неї абсурдності та безглуздості.

— Це якийсь прикол такий? — скривилася Даша, коли її брат завершив.

Вона поглянула на всіх присутніх по черзі, очікуючи, що от-от хтось з них точно взірветься гиготіннім, доводячи факт розіграшу. Проте ніхто не засміявся, залишаючи на обличчях непохитно-серйозні вирази.

— Ні, це не прикол.

— Та ну не жени! — вигукнула Даша, вперто відмовляючись вірити в те, що розповів її брат.

Відчуваючи дискомфорт через ситуацію, що склалася, Діма повернувся до Лідії, що сиділа поруч з ним.

— Може, покажеш їй якийсь магічний трюк?

Дівчина скривилася, так наче думка про демонстрацію власних сил викликала в неї фізичний біль, і похитала головою.

— Це погана ідея, — заявила вона.

— Але чому?! — вигукнув Діма зі щирим збентеженням і нерозумінням у голосі.

Лідія лише скрушно похитала головою. Вона не була готова розповідати їм усю правду. Не була готова пояснювати той факт, що навіть попереднього разу використання магії було ще тим ризиком і залишалося тільки сподіватися, що в той конкретний момент ні сама Нінелія, ні жоден з її учнів не пильнував за магічним полем України. Не могло бути й мови про те, щоб ще раз зробити щось подібне.

Діма збирався й далі продовжити тиснути на Лідію, але Костя зупинив його.

— Не варто її ні до чого примушувати.

— Та я просто…

— Якщо Лідія вважає це поганою ідеєю, то, упевнений, у неї є для цього конкретні причини, — відрубав Костя, ставлячи крапку в цій дискусії.

Дівчина поглянула на нього таким теплим вдячним погляд, від чого усередині хлопця все затріпотіло. Та він змусив себе загасити це відчуття, розуміючи, що це може завести його на небезпечний шлях.

— Гадаю, у мене є інший спосіб довести Даші істинність цієї історії, — несподівано озвалася Лідія.

— І як же ти збираєшся це зробити?

Замість відповіді дівчина підвелася, від чого крісло різко скрипнуло, вийшла з кімнати, а тоді й зовсім залишила квартиру Лізу. Ніхто нічого не розумів, аж доки Даша не почала жадібно хапати ротом повітря, як риба, що викинуло на берег, а з її носа не потекла тоненькою цівкою яскраво-червона кров. Костя злякано кинувся до сестри, але через кілька митей усе припинилося, а вже в наступну секунду на кухню повернулася Лідія.

— Тепер віриш? — просто запитала вона, так наче й не змушувала щойно свою однокласницю знову опинитися на порозі смерті.

Та ніхто не посмів їй дорікнути цим, усвідомлюючи, що найближчим часом тільки від Лідії буде залежати життя Даші.

Відірвавшись від пательні, на якій уже смажилися сирники, Ліза простягнула подрузі серветку, яку так з вдячністю прийняла, щоб витерти з обличчя кров.

— Вірю, — визнала Даша, усе ще відсапуючись і намагаючись розкласти все в голові по місцях.

Та так швидко це відбутися не могло. Їй треба було значно більше часу.