Розділ 5

Потрапивши на вечірку, Лідія одразу ж відчула себе некомфортно. Колись їй часто доводилося розважатися таким чином, так що зараз перед її очима мимоволі з’являлися спогади та обличчя Арнольда.

Лідія здригнулася, так наче різко подув морозний вітер. Самі лише думки про минуле змушували дівчину відчувати себе препаскудно, а що буде якщо воно раптом знайде її? Варто було визнати, що вона була геть не готова до цієї зустрічі.

Якого біса вона взагалі потрапила на вечірку? Навіщо Паша покликав її до себе саме в той день, коли в нього вдома зібралося купа піділітків, що відривалися під гучні ритмічні баси, піддавшись впливу алкоголю та хтозна-чому ще.

Першим бажанням Лідії було просто піти звідси геть, проте дівчина нагадала про те, що отримає після зустрічі з чарівником-відступником.

«Можливо,» — подумки додала вона, нагадуючи собі, що не може бути абсолютно впевненою у тому, що їй вдасться отримати бажане. Ніколи не можна повністю піддаватися шарму майбутнього, якщо існує хоч один відсоток, що воно не настане.

Довелося витратити чимало часу, доки Лідії нарешті вдалося знайти Пашу. Хлопець сидів в одному з темних закутків квартири у компанії кількох друзів, і вони разом над чимось несамовито реготали.

— Не думаю, що це найкраще місце для вирішення нашої справи, — одразу же перейшла до справи дівчина, нахабно втрутившись у розмову.

— Радий, що ти все-таки прийшла! Сідай, крихітко, саме тут і відбудеться вся магія.

— У якому сенсі?

Паші вистачило лише одного погляду на цю набурмосену та геть незадоволену його відповіддю фурію зі схрещеними руками на грудях, щоб миттєво посерйозніти.

— Прямому, — хлопець дістав з кишені потертих джинсів невеличкий пакетик з білим порошком і простягнув його дівчині. — Ось що подарує тобі те, чого ти так сильно прагнеш. Однієї дози вистачить на сорок вісім годин бажаного ефекту. Плюс, ти отримаєш бонуси у вигляді кайфового настрою.

— Пропонуєш мені наркотики? Серйозно?

— А що тут такого?

На обличчі Лідії з’явилася гримаса огиди. Надія всередині неї луснула, як повітряна кулька, що стикнулася з гострою голкою.

Лідія різко розвернулася та поспішила геть з цього паскудного місця.

Даремно вона сюди прийшла. Не варто було навіть на секунду допускам думку, що в її житті може статися щось хороше…

Уже майже біля самого виходу з квартири Лідія наткнулась на хлопця, що схилився над фактично безсвідомою дівчиною з дуже очевидними брудними намірами. Звісно, найпростішим варіантом було просто прости повз, вдавши, що вона нічого не помітила, проте Попіл одразу ж відмовилася від нього. Не в її правилах було дозволяти паскудникам кривдити слабших.

— Агов, відпусти її! — гукнула Лідія, наближаючись до парочки.

Хлопець, що до цього загрозливо нависав над своєю майже непритомною жертвою, тепер повернувся до неї та виглядав украй невдоволеним тим, що його потурбували.

— А ти якого дідька мені вказуєш? Хто ти взагалі така, щоб рота свого відкривати? Та ти…

— Мій час надто цінний, щоб витрачати його не твої беззмістовні агресивні промови, — різко урвала його Лідія, абсолютно не зважаючи на те, що така її поведінка ще більше злила хлопця.

— Я тобі зараз покажу, курко…

Та варто було йому тільки наблизитися до дівчини, як вона без зайвих роздумів замахнулася та вдарила його по шиї таким чином, щоб хуліган упав на підлогу без свідомості.

— Ну і що ти там збирався мені показати, дурбецело? — не змогла стриматися від самовдоволеного зловтішання Лідія, хоч і знала, що її слова навряд чи будуть почуті.

Та посмішка на її обличчі згасла, щойно дівчина перевела погляд на жертву домагань цього мерзенного виродка. Доза підсипаних їй наркотиків була, поза всякими сумнівами, надто великою для особи, що ніколи не вживала нічого подібного. Їй потрібна буда допомога якомога швидше.

Оскільки в Лідії не було власного телефону, дівчині довелося скористатися ґаджетом постраждалої дівчини. На щастя, його не довелося довго шукати — він виявився у кишені її спортивної куртки, яку було перевірено в першу чергу.

Жодного паролю чи пін-коду на телефоні не було, і це не могло не радувати, бо не створювало зайвих проблем.

Спершу Лідія збиралася зателефонувати до швидкої допомоги, проте перш ніж вона зробила це, її увагу привернув особливий контакт. «Мій вічний рятівник,» — так був підписаний один з абонентів. Інтуїція наполегливо підказувала дівчині, що потрібно звернутися до нього, так що їй не залишилося нічого іншого, крім як послухати свій внутрішній голос, який ще ніколи не обдурював її, і набрати саме цей номер.

«Рятівник» узяв слухавку фактично одразу ж.

— Дашо, якого біса? Куди ти побігла серед ночі? — почувся суворий та навіть розгніваний голос молодого чоловіка.

— Це не Даша, — одразу ж прояснила ситуацію Лідію. — Даша зараз потребує порятунку.