Розділ 4

«Зустрінемося сьогодні?»

Двох слів було більш ніж достатньо для того, щоб серце Даші почало битися швидше. Пальці дівчини одразу ж почали клацати по клавіатурі на екрані довгими яскраво-рожевими нігтями, швидко набираючи відповідь:

«Звісно ж! Де і коли?»

Тільки потім Даша поглянула на свого брата, з яким вони саме обідали, дотримуючись незмінної традиції їсти разом після школи. Тільки він міг стати суттєвою загрозою для цієї зустрічі.

Ворожнеча між Костею та Льошою була для дівчини найболючішим аспектом життя. Ці двоє зненавиділи одне одного з першого погляду, і всі спроби примирити їх завжди завершувалися невдачею.

Надто вже різними були ці два хлопці. Костя був доволі розсудливим і в більшості випадків зберігав холоднокровність і спокій, тим часом як у Льоші завжди вирували емоції, так що він ніколи не міг стримувати їх і завжди діяв, піддаючись миттєвим імпульсам.

Та все не було аж так катастрофічно аж до одного вкрай неприємного інциденту, що відбувся прямо під час святкування дня народження Даші. Цей день з неймовірною чіткою врізався в її пам’ять, хоч краще б їй було забути цей жах.

Святкування відбувалося в одній з численних альтанок на березі Дніпра, яку батьки Даші орендували для того, щоб дівчина могла провести час у гарному місці в гарній компанії. Недовго думаючи, вона запросила лише найближчих для себе людей: брата Костю, кращих друзів Лізу та Діму, а також Льошу, з яким вони тоді зустрічалися вже протягом цілого місяця.

Усе сталося під час того, коли дівчата засмагали, насолоджуючись ніжними сонячними променями та апетитним запахом смаженого м’яса, приготування якого взяли на себе хлопці. Даша саме подумала про те, як би їй хотілося, щоб ця щаслива мить тривала вічно, коли несподівано почула гнівний викрик свого брата:

— Ах ти бридкий гівнюче!

Різко підвівшись у горизонтальне положення, Даша побачила, як розлючений Костя однією рукою тримає Льошу за комір футболки, а другою чимось активно трусить перед очима. Дівчина ніколи не бачила свого брата таким агресивним, і це змушувало її відчувати той страх, що наче кислота роз’їдає всі нутрощі та не дає нічогісінько зробити, змушуючи паралізовано заклякнути на місці.

Як виявилося, причиною такої нехарактерної поведінки стали таблетки з наркотичним ефектом, випадково знайдені серед речей Льоші. З тих пір нічого не могло виправдати цього хлопця в очах Кості — він визнав того безнадійним, і нічого не могло змінити цієї думки.

— Про що замислилася? — вирвав Дашу зі спогадів брат.

Поглянувши в світлі блакитні очі Кості, дівчина мимоволі почервоніла. Цього було більш ніж достатньо, щоб він отримав відповідь на своє запитання.

— Знову цей торчок тобі пише, так?

Даша важко зітхнула, чітко усвідомлюючи, яка неприємна розмова зараз розпочнеться. Вона ненавиділа такі суперечки понад усе, але щоразу за власним бажанням вв’язувалася в них, не втрачаючи надії, що колись їй усе-таки вдасться переконати брата у власній правоті.

— Я ж просила тебе його так не називати… — втомлено почала Даша, відкладаючи вилку та відсовуючи від себе тарілку з недоїденим голубцем.

У такому настрої апетит дівчини різко згас.

— А я просив тебе з ним не спілкуватися, — різко урвав її Костя. — Але ти вперто продовжуєш наражати себе на небезпеку.

Даша похитала головою, і її розпущене рожеве волосся гойднулося в унісон з цим рухом, наче та повітряна цукрова вата, яку вона сама просто обожнювала в дитинстві.

— Скільки разів тобі повторювати, що Льоша не є небезпечним? У нього немає залежності — він вживає дуже рідко, щоб зняти стрес. І чесно, я його добре розумію, знаючи його сім’ю.

— О так, наркомани завжди кажуть, що в них немає залежності, а ще звинувачують у всьому складне життя. Але все це не змінює того факту, що він наркоман! — у кінці своєї тиради Костя мимоволі зірвався на крик.

Його переповнювало страшне відчуття безсилля. Він усім серцем прагнув захистити сестру від загрози, яку вона так вперто вважала своєю істиною любов’ю.

— Та годі вже! Дай мені шанс бути щасливою разом з хлопцем, який мені щиро подобається.

— Ну ти вже вибач, що я не можу сидіти склавши руки та мовчки спостерігати, як ти гробиш себе.

— То й не дивися, бо я йду!

Даша різко підвелася з-за столу, так що дерев’яний стілець перевернувся та з грюкотом упав на підлогу, і прутко втекла з дому, доки Костя в повній мірі не усвідомив, що відбувається, і не встиг зупинити її.

Занурена у власні переживання та тривоги, дівчина навіть не думала про те, де вона знаходиться. Її тіло рухалося автоматично, знаходячись в абсолютно автономному від свідомості режимі.

Та все-таки настала мить, коли ноги дівчини настільки втомилися від інтенсивного, напруженого та такого безсенсового блукання київськими двориками, що вона була змушена важко плюхнутися на першу-ліпшу лавочку, що самотньо стояла під переплетеним мереживом вербових гілок.

Тільки тоді Даша помітила, що вже почало темніти. Додому повертатися абсолютно не хотілося, тож єдиним варіантом для неї залишалося піти на ту вечірку, де цього вечора пропонував зустрітися Льоша.

На думку про свого хлопця, настрій Даші мимоволі трохи поліпшився, і вона без жодних вагань поспішила за адресою, яку їй було надіслано трохи раніше.

Коли дівчина дісталася пункту призначення, вечірка вже була в розпалі. Пробираючись крізь шалений п’яний натовп, Даша відчувала себе якоюсь інопланетною істотою, щоб потрапила в геть нехарактерний для неї світ.

Вона хотіла якнайшвидше знайти Льошу, сподіваючись, що поруч з ним їй врешті вдасться знайти внутрішню рівновагу та спокій, який так сильно був їй потрібен.

Нарешті Даша помітила свого хлопця завдяки його платиновому волоссю, що разюче вирізнялося в натовпі, та поспішила до нього. Дівчина була впевнена, що зараз він обійме її та скаже, як радий, що вона все-таки прийшла, але замість цього Льоша без жодних слів почав стягувати її легеньку шовкову темно-синю блузку.