Розділ 2

У Лізи завжди були проблеми з тим, щоб рано прокинутися. Навіть, якщо дівчина лягала спати о десятій вечора, її організм просто таки вимагав, щоб вона затрималася у світі снів як мінімум до одинадцятої ранку.

От і в перший день свого останнього навчального року в школі Лізі вдалося прокинутися лише після того, як будильник заграв утретє, що сталося аж на сорок п’ять хвилин пізніше, ніж було потрібно. Виходити з дому потрібно було от уже, а дівчину аж ніяк не можна було назвати готовою до цього.

Рвучко підхопившись з м’якого ліжка та ледве не перекинувши лампу у формі хмаринки, що вже багато років стояла на столику поруч, Ліза побігла до ванної кімнати, на ходу хапаючи з м’якого білого крісла біля вікна приготований звечора одяг.

На душ часу аж ніяк не вистачало, тож дівчині довелося вдовольнитися вмиванням і чищенням зубів. Покінчивши з цим і перевдягнувшись у плісировану темно-синю спідницю та кремову блузку на короткий рукав, Ліза перейшла до кухні, на ходу розчісуючи довге волосся, що мало колір дозрілого лимону.

На круглому чорному столі, що різко контрастував з кремовими стінами кімнати, стояла куплена під час літньої мандрівки до Канади пляшечка з кленовим сиропом, а також тарілка з млинцями, які так турботливо приготувала для неї мама. Жінка з превеликим задоволенням приєдналася б до доньки за сніданком і допомогла їй зі збиранням до школи, проте, на жаль, робота в редакторському відділі відомої телевізійної ранкової передачі змушували її дуже рано йти до праці.

Що ж до тата Лізи, то його відсутність удома пояснювалась одним з численних відряджень, до яких дівчина вже давно звикла. Чоловік уже багато років працював PR-директором великої косметичної компанії і часто їздив закордон, займаючись просуванням різноманітних товарів.

Щедро поливши млинці солодким сиропом і скрутивши тонкі підсмажені круги тіста в трубочки, Ліза вирішила, що їстиме на ходу, щоб заощадити час, тож схопила декілька штук і вийшла з кухні. У коридорі дівчина взула балетки, взяла з невеличкого столику біля високого овального дзеркала сумку та нарешті вибралася з дому.

На щастя, від її будинку до школи було зовсім близько, тож дорога не зайняла багато часу. Розуміючи, що вчасно аж ніяк не вдасться прийти, Ліза не бігла, а спокійно йшла, на ходу снідаючи. Для повного щастя не вистачало лише стаканчику солодкої кави, проте дівчина розуміла, що через пізній підйом не заслужила на таку розкіш.

Коли Ліза нарешті підійшла до школи, урочиста лінійка вже розпочалася. У дворі перед старомодною двоповерховою будівлею зібралися всі вчителі, учні та їхні батьки з іншими родичами, так що аж яблуку було ніде впасти.

Зібравшись з силами, дівчина пірнула в це море людей, намагаючись дістатися до свого класу. Маяком для неї було яскраве рожеве волосся Даші, яке легко можна було помітити здалеку.

Першим наближення Лізи помітив її хлопець. Діма одразу ж рушив у її бік і простягнув коханій стаканчик з її улюбленим холодним лате з карамельним сиропом. Побачивши такий приємний несподіваний сюрприз, Ліза широко всміхнулась, відчуваючи, як щастя заповнює кожну клітинку її тіла.

— Дякую, сонце, ти просто диво, — вона ніжно поцілувала свого хлопця в щоку (більш відкритій демонстрації почуттів заважав натовп довкола них), а тоді взялася насолоджуватися холодним напоєм.

— Я знаю, — з гордістю відказав Діма, радіючи, що його невеличкий сюрприз виявився вдалим.

Він знав, що Ліза завжди сумує в перший день школи, коли з усього їхнього класу лише її батьки не мають можливості прийти на лінійку, тож хотів хоч якось підбадьорити дівчину. Кава здалась йому хоч і не вельми креативним, але все ж ефективним способом зробити це.

— Що я пропустила? — поцікавилася Ліза, менш ніж за хвилину випивши вже половину лате.

Не інакше, як її любов до кави здатна була робити справжні дива.

— У нашому класі з’явилася новенька, — поділився новиною Діма. — Звати Лідія Попіл, переїхала до Києва з Одеси буквально кілька днів тому.

— А як же вона тоді встигла оформити документи для переходу в нову школу? — здивувалася Ліза.

— Гадки не маю, — Діма знизав плечима. З його тону ставало очевидно, що хлопець не хоче запарюватись над цим питанням, тож дівчина вирішила не наполягати. — До речі, а от і вона, прямо позаду тебе.

Ліза одразу ж розвернулась, не в силі стримати природної допитливості. Від різкого руху світле волосся перекинулося зі спини на одне плече, але дівчина не посішала поправити його, бо вся її увага була прикута до новенької.

Це виявилася та сама дівчина, яка справила на неї таке незвичайно-яскраве враження в магазині.

Щоправда, цього дня Лідія виглядала дещо інакше — на честь першого вересня дівчина зробила спробу вбрати щось урочисте, а саме смугастий чорно-білий сарафан. Та проблема полягала в тому, що на ногах у неї були кеди, а на плечах громіздкий рюкзак (що такого вона притягла до школи і навіщо?). До того, дівчина явно перестаралась з аксесуарами: тут тобі й великі кільця-сережки, і по декілька браслетів на кожній руці, і масивна підвіска на шиї. Усе це разом спричиняло абсолютну дизгармонію.

По шкірі Лізи пробігли мурашки. Вона знову відчула себе дискомфортно поруч з цією дівчиною — і не через її зовнішній вигляд, а щось більш глибоке і добре приховане. Та мало того, цього разу усередині неї з’явився ще якийсь неусвідомлений, але дуже сильний страх.

Що ж такого було в Лідії Попіл? Що саме не давало спокою Лізі та тривожило її?

Дівчина не знала відповідей на ці запитання, але дуже хотіла їх отримати. Саме тому вона вирішила в цей же момент, щоб потім не передумати, подивитися в очі власному страхові та прямо підійшла до новенької.

— Привіт, Лідо, я Ліза, твоя нова однокласниця, — сказала дівчина, намагаючись, щоб її голос звучав якомога більш приязно та відкрито.

Поглянувши на неї, новенька, очевидно, також згадала їхню коротку зустріч у магазині. Її виразні темно-карі очі недобре зблиснули, а на обличчі з’явився насторожений вираз.