Розділ 1

Похмурі сірі хмари повністю заполонили небо, не даючи сонцю жодного шансу порадувати людей своїми теплими промінчиками в останній день літа. Така погода часто навіювало меланхолію, але в Лізи був навдивовижу гарний настрій.

Дівчина проводила останні миті перед початком випускного року в школі разом зі своїми кращими друзями Дашою та Костею і хлопцем Дімою. Їхня компанія сформувалася ще в дитячому садочку і, на диво, з того часу трималася купи. Такої міцної дружби ще треба було пошукати.

— Чесно, я вже не можу дочекатися початку нового навчального року, — зізналася Ліза, слабко погойдуючись на одній з двох стареньких качель, які колись були пофарбовані в яскраво-блакитний колір, проте під впливом часу вицвіли та полущились.

Поруч з нею сиділа Даша, а Костя та Діма зайняли місце на каруселі напроти. Перебуваючи на цьому майданчику, друзі могли не переживати через те, що вони заважатимуть дитячим іграм, оскільки малюки надавали перевагу проводити час на новому майданчику у сусідньому дворі. Для них же краще місце за це годі було знайти.

— А от я навпаки не хочу, щоб це літо завершувалося, — відгукнулася Даша, намотуючи на палець пасмо рожевого волосся.

Вона пофарбувалася буквально тиждень тому, бажаючи хоч таким чином залишити на собі слід цього яскравого літа після його закінчення. Звісно, і волосся з часом відросте, відновивши натуральний колір, проте хоч на якийсь час вона, дивлячись у дзеркало, буде згадувати все те чудове, що сталося за минулі три місяці, бо ж усім відомо, які запаморочливі емоції дарує дівчині перше кохання.

— Підтримую тебе, сестро. Думка про те, що вже завтра повернуться рутинні шкільні будні, коли треба буде заробляти собі гарні оцінки в атестат і при тому активно готуватися до ЗНО, аж ніяк не викликає в мене захвату, — промовив Костя.

— А ти впевнений, що відсутність твого ентузіазму не викликана тим, що в школі тобі знову доведеться кожного дня бачити Зою? — як завжди, Діма просто не зміг не вставити свої п’ять копійок. — Бо я дуже сильно сумніваюсь, що твоє серце загоїлось за півтора місяці.

Костя скривився та опустив голову, а Ліза кинула на свого хлопця обурений погляд.

— Не знущайся над його почуттями, Дімо, — промовила вона тоном суворої вчительки, що сварить хулігана. — Тобі ж би було боляче почути щось таке, якби тебе кинула дівчина.

— Але ж ти не така вертихвістка, як Зойка, і не збираєшся гратися зі мною, а потім викинути, як непотрібну іграшку, — сказавши це, хлопець піймав на собі ще більш грізний погляд своєї другої половинки, що змусило його серйозно додати: — Окей, мабуть, мені дійсно краще заткнутися. Пробач мене, Костю.

— Проїхали, — буркнув хлопець.

Насправді, Костя не злився на друга, розуміючи, що його слова дійсно справедливі. Зоя дійсно виявилася далеко не такою доброю дівчиною, якою здавалася раніше, і саме руйнування ілюзії завдавало хлопцеві біль.

— Слухайте, я вмираю як хочу морозива, — різко заявила Даша, бажаючи якнайшвидше змінити неприємну тему та розрядити напружену обстановку. — Може, сходимо купимо по ріжку? Як-не-як, сьогодні останній день літа.

— Я за, — охоче відгукнулася Ліза, яка завжди була палкою прихильницею солодощів, про що красномовно свідчили її кругленькі щічки та широкі бедра.

Подруги зістрибнули з качель і з очікуванням поглянули на хлопців.

— Ви з нами?

— Куди ж ви без нас? — жартівливо відказав Діма, звівшись на рівні ноги.

Захихотівши, Костя зробив те ж саме. Дівчата ж дружно перевели погляд очей договори, неначе тим самим кажучи «от же ж ті хлопці».

До найближчого супермаркету потрібно було йти хвилин десять, тому під час своїх прогулянок друзі надавали перевагу заходити до невеличкого магазину безпосередньо біля їхнього улюбленого майданчику.

Усередині було справді тісно. Відверто кажучи, місця тут було замало для того різноманітного асортименту, що пропонував цей магазин, але цю ситуацію ніяк не можна було поліпшити, тож залишалося тільки змиритися та призвичаїтися.

Так як уся їхня компанія чисто фізично не могла зайти досередини, то завжди за покупками ходив лише хтось один з них. Цього разу була черга Лізи.

Міцно стиснувши в долоні гроші, отримані від друзів, дівчина увійшла досередини, одразу ж відчувши запаморочливий запах булочок, які так і закликали її взяти одну з них. Ліза вже майже піддалася солодкій спокусі, але вчасно зупинилася, нагадавши собі, що прийшла сюди не за випічкою, а за крижаними десертами.

Привітавшись з продавчинею — високою та худорлявою пані літнього віку з довгим сивим волоссям, заплетеним у тугу косу, що у вільний від роботи час полюбляла читати історичні любовні романи, — дівчина пройшла магазином до тієї частини магазину, де знаходилася морозилка, і зіткнулася з іншою покупчинею, що одразу ж привернула її увагу.

Ліза бачила цю дівчину вперше, хоч до цього й була впевнена в тому, що знала всіх своїх однолітків у цьому районі. Незнайомка мала низький зріст і мініатюрну фігуру, що можна було чітко розгледіти, оскільки з одягу на ній були лише майка, джинсові шорти та кеди. Розпущене каштанове підстрижене до плечей волосся з рудуватим відтінком обрамляло миле та дещо дитяче обличчя дівчини з великими очима, акуратним кругленьким носиком і пухкими губами.

Та Ліза в перший же момент звернула увагу не на зовнішність покупчині, а на її дивну поведінку — відчувши, що за нею спостерігають, незнайомка рвучко відірвалася від вибору печива та поспішила покинути магазин. Проте перед цим вона також встигла кинути на Лізу такий пекучий погляд, що змусив її відчути себе наче після удару чимось важким по голові.

Рухаючись наче на автопілоті, Ліза підійшла до морозилки та взялася діставати звідти морозиво, але всі її думки були сконцентровані на тому, що щойно сталося. Вона гадки не мала, що то була дівчина та як буквально один її погляд зміг викликати в нею таку бурхливу реакцію, проте була на сто відсотків певна, що більше таких зустрічей їй не хочеться. Але вирішувати такі речі було не в її силах, а майбутнє вже готувало для неї несподіванку.