Таємниця латексного чобітка

Ранкова айс лонг вайт флет бек макіато фраппе-латте кава з карамельно-горіховими вершками здавалась принцу водночас гіркою, як, редька, і прісною, наче пакетик дешевого порошку, розведений в кориті води. Настав день вибору нареченої, і це, здавалося, підвищило атмосферний тиск в пару сотень разів, не кажучи вже про геть-чисту втрату радощі від життя. Ноги боліли після бала, а вуха наче розпухли після кількох годин гучної музики та балачок; коли ж пробило опівночі і всі кандидатки кинулися тікати, принц думав, що оглухне від вереску, досі в голові дзвеніло.

Дурні, дурні, дурні традиції.

Хотілося сховатися під ковдрою і ніс не висовувати, але в двері вже постукали.

— Доброго дня, Ваша Високосте. Сходи очеплені, там ніхто нічого не чіпав, але було б непогано, якби ви вже зробили вибір.

***

Як і очікувалося, сходи ледь проглядали з-під взуття. Кришталеві черевички, замшеві, кросівки, сандалі, на підборах, без підборів, шипований бутс 48-го розміру. Почухавши потилицю, принц нахилився і втупився на відполіровану дерев’яшку.

— Це що, дерев’яна нога? Тут була піратка якась? А це що? Червоний капелюшок? Тут ніхто нічого не сплутав?

Король нахилився і двома пальцями підняв означений предмет.

— А, це кардинальська шапочка. Господи боже мій, і він туди ж! Ц-ц-ц.

Деякий час всі роздивлялися по сторонах.

— Он диви, яка маленька, — король вказав на витончену туфлю з довжелезним підбором, — може, ця?

— Ех.

— А он яка танкетка! — дворецький підморгнув. — Здається, її власниця вчора танцювала тверк? Має бути чутливою особою. А ще он, он балетна туфля лежить! Балетна!

— Мне-є.

— Дивіться, яка біднесенька, стоптана й стара туфля! — королева схлипнула. — Впевнена, у її власниці дуже багатий внутрішній світ!

— Пмеф.

Всі примружили очі.

— Синку. Ти часом не… тої? — король виразно покрутив в руках шапочку.

Після крижаної паузи королева розридалась і втекла, обронивши віяло.

Застогнавши, принц затулив обличчя долонями й сів на ступені. 

— Ну добре, добре! Слухайте, я дійсно закоханий — В ДІВЧИНУ! — і не пам’ятаю її обличчя. 

Всі схвально покивали — це був фамільний різновид амнезії.

— Але я закохався ще до бала. І у мене немає її туфлі, нічого немає! Тільки слід. 

— Слід? Де?

— Ну… в серці. У мене. Її слід. Просто в серці.

Всі помовчали в задумі. 

— Що ж, — нарешті повільно сказав король. — Це не таке вже й відходження від традицій. Принаймні, не так, як у дядька Майсона, який… — тут він сам почервонів і махнув рукою.

Королева розридалася і втекла, обронивши браслет.

— Коли вона встигла повернутися? — Король почухав потилицю. — Втім, ми про інше. Іди до мудреця. Він вже давно досліджує цю традицію і може порадити щось корисне для пошуків.

Неподалік з’явився начальник варти. Він стрімко обійшов купу овочів під сходами й, широко крокуючи з-поміж взуттям, піднявся нагору.

— Ваша Високосте, ми намагаємось стримати журналістів, але вам краще поквапитись.

Здалека вже чулися вигуки:

— Вибір зроблено? Хто переміг? Чи скоро почнуться пошуки? Чи будуть цього разу використовувати пошукових собак та вертольоти?

****

Кімнати мудреця розташувалися в підземеллі — там ніхто не відволікав його від роздумів та дослідів. Втім, приміщення було просторим — перед порогом навіть стояв кінний пам’ятник знатному науковцю, кентавру Ольсену.

Коли принц зайшов, сам шановний старець дивився новини. На екрані лютувала пані:

— Я що, всі ці роки терпіла, мовчки зносила образи й працювала як проклята, щоб врешті-решт мене не обрали?! Я в суд подам!

Принц злякано тицьнув на екран:

— На кого в суд, на мене?

— На фею. Це часто таке трапляється. Втім, такий суд виграти неможливо. Фея скаже «Ти була недостатньо покірною й терплячою», от і все. Піди доведи, що є об’єктивний стандарт терплячості. Ви вже зробили вибір? 

— Ну, умовно. Я хотів порадитися, — принц глибоко вдихнув, видихнув і зрозумів, що потребує хоч невеликої відстрочки. — А ви над чим зараз працюєте? 

— Квантова фізика — ось наше майбутнє! Я вже закінчив досліди мікро-попелюшки з інфузорією-туфелькою, тепер проводимо експерименти, чи зможе нано-попелюшка відокремити протони від електронів. То ви зробили вибір?

Все, час пробив. Зараз не було сенсу брехати. Слід зчепити зуби й сказати все чесно, як на прийомі у лікаря.

— У мене немає її туфлі. Є тільки її слід.

— На серці?

Раз. Два. Три… 

...Вісімдесят два. Вісімдесят три.

— Нє, на… на… трохи нижче пояса. Ох-х. Бачите, мене на мальчишник запросили, на бдсм-оргію. Як виявилося, це не моє, але поки вона мене била, ми дуже добре поспілкувались про поезію. І вона наостанок мене копнула. Ну. Там тепер є її відбиток. Таке годиться?

За фіранкою почулося ридання. Через мить королева втекла, обронивши серіжку. Мудрець задумався, і деякий час крокував по кімнаті, посмикуючи себе за бороду.

— Однак, питаннячко. Відвертий розшук провести ми не можемо, ЗМІ по всьому світу лопнуть від щастя. Ну що вам сказати. Шукайте її по віршах. 

Того ж вечора павичі з листами розлетілися у всі літературні клуби. 

***

Після балу минуло вже два тижні, а розшуки нічого не дали — мабуть, для них все ж треба було використовувати справжній слід, а не замінники, але як наважитись на подібне? Гіркий смуток, невпевненість, бентега, смуток і журба заполонили серце принца. Треба було набратися хоробрості для справжніх пошуків коханої — тож, помаявшись, він записався на прийом до психолога. Звісно, явитися просто так він не міг, тому прийшов в перуці, окулярах і накладних вусах. Обережно зазирнувши в приймальню, принц побачив миловидну дівчину в окулярах. Якусь прям дуже миловидну. 

Видихнувши, принц обережно пройшов вперед і вмостився на канапі неподалік.