Епілог. Знову вдома

Дівчина розплющила очі й побачила, що вона у своїй кімнаті. Там усе було так, ніби вона і не покидала її ні на мить. Чарівна книга так само лежала на підлозі. Софія підняла її й поклала на столі. І тут почула з кухні:

- Доню, ходи вже вечеряти, ми з татом тебе чекаємо! - позвала мама.

- Досить уже дутися на весь світ, а то твої улюблені сирники охолонуть! - роздався лагідний голос батька.

І це був точно не сон! Звучання тих рідних голосів переповнило серце дівчини таким щастям! Забувши про книгу, вона хутко побігла до батьків.

У затишній кухні повітря було сповнене смачним ароматом. Мама з татом сиділи один навпроти одного. Посередині було місце, яке чекало на неї. Та Софія відразу підійшла по черзі до батьків, щоб обійняти їх. А потім вже сіла на звичне місце перед тарілкою із теплими запашними сирниками.

Мама здивовано підняла брови. Тато чи то стривожено, чи то недовірливо глянув на неї:

- Доню, ти добре себе почуваєш?

- Так, все добре, - Софія із розумінням посміхнулась.

Ще б пак! Останнім часом вона була в похмурому настрої й розмовляла постійно з ними як ображений на весь світ підліток. Їй було соромно за себе. Всі її колишні докори батькам здавалися їй тепер дріб’язковими. А те, чим переймалася до того, як потрапила в Мейоллу, здавалося позбавленим сенсу.

- Пробачте мені, будь ласка. Я нагрубіянила вам сьогодні даремно. Насправді не така для мене важлива та вечірка. - Софія підняла очі на батьків. - Крім того, я так завжди вимагаю до себе розуміння, але ж сама його виявляю не часто, - дівчині аж на душі полегшало від того, що вона сказала це батькам.

Софія посміхнулася:

- Я рада, що проведу вечір із вами.

Софія дивилася на батьків із ніжністю і всім серцем відчувала, як вона любить їх. Відчувала, як скучила за ними за той час, поки була у Мейоллі. То було кілька днів, кілька хвилин чи вічність? Тепер уже тяжко сказати напевно.

Поки дівчина прибирала після вечері, всі розмовляли. У неї було відчуття, що цей їх спільний вечір був сповнений затишку, щирості й тепла.

Софія розповіла про кумедні випадки з однокласниками, про фільм, який їй сподобався останнім часом. А мама з татом раптом згадали молодість, свої побачення і давніх друзів юності.

Вже пізно ввечері, заходячи до себе в кімнату, вона почула, як стиха батько сказав:

- І незчувся, коли вона виросла. Не можу ніяк звикнути до того, що Соня вже дівчина, а не дитина.

- Так. І мені здається, що настав час давати Софії більше свободи, - відповіла мама.

Софія зачинила за собою двері у кімнату, лишившись наодинці. Сіла на ліжку. Було відчуття, що в голові одночасно і тисячі думок, і жодної.

Її погляд зупинився на книзі, що лежала на столі. Від неї по кімнаті почало знов розходитися сяйво. А у Софії відразу серце тривожно застукотіло в грудях.

- Невже щось знову трапилось?

Софія занепокоєно підійшла до стола. В розгорнутій книзі перегорталися чисті сторінки. Коли вони зупинилися, поступово почали проявлятися сріблясті літери. Від напису, що з'явився, дівчині аж перехопило подих від хвилювання. Схоже, на неї чекала нова подорож світами.