Глава 26. Бій у провулку

Софія с тривогою дивилася в ту сторону, звідки стрімко наближалася галаслива ватага піратів. Навіть здалеку було чути їхню погрозливу лайку.

А погляди лицарів були спрямовані у бік королівського замку.

- Як думаєш, Антоніє, що будемо робити? Ти ж чув горн. Це ж прямий наказ короля: треба негайно з’явитися всім у замок, - стурбовано сказав Антоній.

- Так. Але якби наш король Петроній знав, що тут відбувається, він би сам нас сюди відрядив. Люди потребують нашого захисту від головорізів, поки переходитимуть із ратуші до замку, - відповів впевнено Стефан.

- Згоден! - в Антонія аж обличчя посвітлішало.

- Софіє, приєднуйся до жителів міста, які прямують у замок. Нам з Антонієм тепер буде не до тебе, - звернувся до дівчини Стефан.

Та Софія мовчала. Тепер вона відчувала сумнів. Дівчина й досі дуже хотіла побачитись з Артуром. Та інтуїція підказувала, що її допомога потрібніша тепер не в замку, а саме тут.

“Шукай стежку лицаря!” - прозвучало раптом у серці Софії.

- Он воно що! Хоч тепер я зрозуміла слова книги вчасно! - подумки зраділа дівчина.

Подивившись на чоловіків, вона спокійно і впевнено повідомила:

- Я залишаюсь із вами. Допоможу прикривати відступ мейолльців до палацу.

- Не думаю, що ти б’єшся, мов лицар, - скептично відповів Стефан. - Скажи, ну яка з тебе користь? Заважатимеш лише, - докинув він.

Тим часом із-за рогу з’являлося все більше піратів. І всі вони бігли вулицею до центральної площі.

- Немає часу на балачки! До бою! - вигукнув Антоній.

Він першим кинувся навперейми піратам. Слідом за ним побігли Стефан і Софія.

Антоній увірвався у натовп бандитів, немов хвилеріз, відразу розсікши його на дві частини. Його синій промінь, мов гостра крижина, міг уражати по кілька піратів за раз.

А Стефан накинувся на групу мечників, що опинилася ліворуч. Його червоний промінь спалахнув, мов вогонь. Пірати, що опинилися у лівому крилі натовпу спочатку аж відсахнулися на мить назад, немов хижаки від полум’я. Промінь полоснув з неочікуваною ними силою.

Лицарі старалися пильнувати, щоб ніхто із піратів не проскочив повз них далі на площу. Не можна було дати бандитам наблизитися до тієї частини площі, де тривала евакуація людей у замок.

Коли дівчина зблизька побачила банду озброєних піратів, їй стало лячно. Та всупереч цьому Софія відчайдушно вихопила меч і кинулася на одного з бандитів, який опинився трохи осторонь суцільної бійки. Заховатися й перечікувати після всього сказаного лицарям Софія не могла.

Пірат на мить остовпів від подиву: просто на нього бігло дівчисько з оголеним мечем. Це й дало Софії шанс. ЇЇ не було відразу вбито. Від незграбного удару дівчини чоловік просто ухилився. Він підніс меч, щоб прикінчити її, мов набридливого комара. Та інтуїція врятувала Софії життя. Вона якось внутрішньо відчула, звідки удар, і вдало блокувала його своїм мечем. Але ж удар пірата був такий сильний, що дівчину відкинуло назад на кілька кроків. Вона незграбно впала на спину. А пірат загрозливо наближався до неї.

- Мені кінець, - встигла подумати Софія.

Та дівчина раптом побачила, як із-за спини негідника з’явився Антоній. Лицар миттєво вдарив бандита так сильно, що той звалився, немов солом’яне опудало.

Він швидко допоміг їй встати. І перед тим, як кинутися знову у вир битви, сказав:

- Краще не плутайся тут під ногами та заховайся. Воїн ти нікудишній. Не відвертай увагу, не примушуй ще й тебе рятувати.

У наступну мить він уже бився з кількома мечниками відразу. Софії було гірко на душі. Але й ображатися не було на що.

- Антоній сказав правду, - з прикрістю зрозуміла вона.

Але ж здаватися Софія точно не збиралася.

- Я не можу битися як мечник, але ж можу хоч якось допомогти?! - майже у відчаї думала вона.

Раптом їй в око впав віз. На ньому у два яруси були викладені чималі діжки. Покинутий господарем, він самотньо стояв біля стіни будівлі.

- Можливо, це стане мені у пригоді, - розмірковувала Софія, підбігаючи до воза.

Дівчина оглянула його зблизька. Діжки на возі були зв’язані між собою мотузкою. Вочевидь господар так підстрахувався, щоб вони дорогою не випадали.

Софія звернула увагу на те, що дорога від площі йде з нахилом вниз. І тут їй спала на думку ідея, як допомогти лицарям!

Дівчина заскочила на воза і витягла меч.

- Плани змінилися! - вигукнула вона, перерізаючи мотузку.

Софія штурхонула першу діжку. Вона з гуркотом гепнулася вниз і покотилася по похилій дорозі, чимдуж набираючи обертів. Докотившись до натовпу, бочка врізались у нього, розкидавши піратів у різні боки. Удар був настільки несподіваним, що ніхто з розбійників не встиг ухилитися.

Рухаючись невпинно далі, бочка прокладала собі дорогу між бандитами. Мов здоровенний маховик, вона потужно зносила кожного, хто траплявся їй на шляху. Пірати незграбно падали, жахливо лаючись від люті й болю. Дівчина з тріумфом споглядала, як за хвилину діжка отак знешкодила не одного бандита, до того ж відволікши всю їх увагу на себе.

Софія, не втримавшись, засміялася, коли побачила, як діжка підім’яла наступного пірата, що опинився на її шляху. Він недолуго беркицьнув і простягнувся посеред бійки.

- Якір тобі в горлянку! - заволав від злості пірат.

- Молодець! Ти вчасно нагодилася! - вигукнув Стефан.

- Те, що треба! - зрадів Антоній.

- Не можна дати піратам оговтатись, - швидко усвідомила дівчина. - Мерщій скидати решту!

Софія штовхнула наступну діжку. Впавши з воза і невідворотно набираючи обертів, діжка покотилася у скупчення піратів. Лицарі відразу оцінили ситуацію і, скориставшись нею, підсилили атаку.

Тепер уже піратам приходилось непереливки. Головорізи ще не встигли добре второпати, що відбувається. А наступний щасливчик, помітивши, як на нього летить здоровий маховик, розгубився і почав тікати. Діжка, наздогнавши, гепнула бандита так, що він налетів з розбігу на натовп. У розпалі сутички ватага піратів утворила звалище, де всі кричать, метушаться і заважають один одному швидше підхопитися на ноги.