Глава 17. Військова рада

Толій поступово знижувався, взявши курс на королівський замок. Наближаючись до Мейолли, Артур розглядав місто з висоти польоту орла.

Частина міста, розташована ближче до моря, палала пожежами. Густий дим майже приховав порт з поля зору, але в бухті було чітко видно п'ять кораблів із чорними прапорами. П'ять кораблів! Як Кіркові вдалося зібрати такий флот?

З висоти кораблі здавалися не більше ґудзика, однак і звідси відчувалася загроза, якою віяло від них. Артур бачив, як після корабельних залпів у місті з'являлися нові вогні пожеж. Звуки вибухів на такій відстані не було чути, а самі вибухи виглядали маленькими, як іскри. Але Артур розумів, який жах зараз відбувається там, унизу. У нього стислося серце від вигляду міста, що палало. Його міста!

Із заходу на острів насувалася темна хмара.

- Незабаром почнеться гроза. Невже це теж підлаштував Кірк? - думки Артура ставали дедалі безрадіснішими. - Принаймні дощ допоможе гасити пожежі.

За хвилину Толій підлетів до невеликого парку у дворі королівського замку.

Артур побачив, що на балконі вже стоїть батько в оточенні лицарів. Очевидно, звідти він керуватиме обороною. З балкона можна було побачити не лише центральну площу навколо замку, а й найближчі квартали міста.

Зістрибнувши на траву, Артур кинув погляд на альтанку з Квіткою. Його надія не справдилась.

- Квітка ще не розпустилася. Вона не встигла стати нашим оберегом, - з жалем подумав Артур. - Тепер все залежить лише від нас самих.

Почав накрапати дощ. Артур забіг у замок і піднявся сходами. Принц вийшов на широкий балкон і з'явився перед королем та його почтом.

Петроній був похмурий.

- Ти запізнився. Військова рада вже закінчена, - холодно промовив король і кивнув одному з лицарів. - Лука, введи його в курс справи.

Мовчки вклонившись королю, лицар жестом запросив Артура до столу з картою.

- Форт, що захищав вхід у бухту, був зруйнований у перші хвилини нападу, - чітко і без емоцій почав розповідь лицар. - На цей момент не відомо, чи це була диверсія, чи вплив бойової магії.

- Клятий Кірк приготував нам чимало сюрпризів, - буркнув король.

- Після цього піратські кораблі увійшли до бухти без жодного опору, - вів далі Лука.

Король аж пирхнув від досади й почав поправляти меч на поясі.

- За допомогою метальників магічного вогню пірати з кораблів обстріляли райони, прилеглі до порту, - лицар обвів пальцем область на карті. - Після цього вони висадили десант на шлюпках.

- І скільки піратів у Кірка? - спитав Артур.

- Ми не знаємо точно. Але, за найскромнішими оцінками, вони мають не менш ніж дворазову перевагу.

Артур здивовано підняв брови, а король насупився ще сильніше.

- Загони міської варти вступили в бій, уповільнивши просування ворога до центру тут, тут і тут, - вказав пальцем лицар на карту в припортовій частині міста. - Однак під безперервними атаками піратів та лепкоїдів нашим загонам доводиться відступати. Вже втрачено кілька міських кварталів. Бої зміщуються у бік центральної площі.

- Трекляті лепкоїди не побоялися з'явитися навіть сюди! - розлючено вигукнув Петроній. - Мені самому довелося братися за меч, щоб розігнати цих повітряних щурів!

- Лучники вже розміщені у вежах замку, Ваша Величносте, - повідомив хтось із королівського почту.

Петроній лише відмахнувся. Тяжко зітхнувши, він кивнув лицарю:

- Продовжуй.

- Розвідники повідомляють, що до північної частини острова прибули ще два піратські кораблі. Розбійники висадилися тут, - Лука тицьнув пальцем на карту і прокреслив дугу. - Вони обходять Мейоллу сушею, щоб напасти на місто зі сходу.

- Ці негідники задумали обхідний маневр! - зневажливо заявив король. - Думають захопити нас зненацька. Але в них нічого не вийде!

Дощ посилювався і дедалі голосніше барабанив по навісу над балконом.

По сходах піднявся ще один лицар. Вклонившись королю, він повідомив:

- Ваша Величносте! У будівлі ратуші на центральній площі обладнано шпиталь для поранених. Там також збираються мешканці міста, рятуючись від обстрілу. На щастя, ворожі метальники не добивають до майдану.

Петроній кивнув йому, обвів поглядом усіх присутніх, і сказав:

- Це важкий день для нас усіх. Ворог сильний і підступний. Він піде на будь-яку підлість, щоб занапастити Мейоллу та отримати Квітку. Але ми вистоїмо. Нам є чим зустріти ворога.

Він підняв руку зі стиснутим кулаком і проголосив:

- І ми не здамося! З нами доблесть та честь!

- Мейолла та король! - давнім девізом відповіли йому Артур та інші лицарі.

Петроній продовжив:

- Алессіо з групою лицарів уже вирушили до припортових районів, щоб посилити міську варту. Вони зупинять просування ворога до центру. Марк з ополченням, набраним із хоробрих чоловіків нашого міста, вже виступив на оборону східних воріт. Я ж залишусь тут і захищатиму Квітку від будь-яких погроз.

- Чи маємо ми ще якісь резерви? - подав голос Артур.

- На жаль, більше немає нікого, крім нас. Я надіслав поштовим голубом повідомлення нашим союзникам на острові Лундмарк. Сподіваюся, вони отримають прохання про допомогу та встигнуть прибути вчасно.

Король зітхнув і насупився:

- Хай там як, зараз мене турбує інше питання: де знаходиться Кірк, і який мерзенний підступ він нам готує. Річ у тім, що спійманий шпигун на допиті обмовився…

- Той шпигун, якого я спіймав? - розправив плечі Артур.

- Так, саме той. Хоч на цей раз твоє нехлюйство пішло на користь королівству! - суворо глянув на нього батько.

Артуру довелося опустити погляд, а Петроній продовжив:

- Шпигун розповів, що Кірк має якусь секретну зброю, на яку той покладає великі надії. Самої зброї шпигун не бачив. Каже, що її ховали від усіх у трюмі. Нібито входити туди могли лише Кірк та його найближчі поплічники.

Король владно глянув на лицарів.