Артикул 3.

У серці моєму після слів Катарини поселилась маленька надія. І справді, не для того ми з Арсеном пройшли крізь вогонь і воду, щоб у підсумку нас розлучила якась там "надстрашна" угода. Зарання я поставила на собі хрест і опустила руки. Так, невідомість лякає, проте це не означає, що не варто боротися за своє життя. Хай навіть ця битва триватиме вічно.

- По периметру всього міста почали з’являтися міжпростірні чорні діри! – до кімнати вбіг стривожений Айтвен, розбивши меланхолійну атмосферу, що тут запанувала. - З них купами вилазять монстри Хаосу. Вперше таке бачу! Територія маєтку захищена, але ми не знаємо, на що здатні ці почвари. Найближчим часом в околицях буде дуже гучно. Що б ви не почули, не виходьте з укриття!

- Від Арсена нічого не чути? – злякано запитала друга.

Той лиш заперечно махнув головою. І саме в цей момент до нас долинув звук шаленого ревіння. Нелюдський і сповнений жаху. Нестримний і лютий. Всі ми разом підбігли до вікна та спрямували погляди у небо. Там, між багряних хмар, повитих блискавками, у страшному смертельному танці зчепилися два гігантських створіння: золотий дракон і чорний крилатий змій.

- Що це за чудовисько? Звідки воно взялося? – здивовано викрикнув Колін, який теж прибіг на страшний звук.

- Мабуть, що Веран, – прошепотіла похмуро імператриця.

- Але що з ним стало? – питання було риторичним, утім і на нього Катарина знайшла відповідь.

- Хаос. Цей покидьок не любить, коли щось іде не за його планом.

Кожен рух потвори змушував моє серце нажахано здригатися. Арсен не програвав, проте й не уникав усіх ударів, хоч захищався, як міг. Сили противників були нарівні. Здавалося, цей смертельний танець може тривати вічно. Від того тіло починало трусити, мов у лихоманці. Ще більше я злякалася, коли Веран таки знайшов спосіб послабити брата. Він узявся атакувати ще й мирне населення, через що Арсен увесь час розривався на два фронти. Він прагнув захистити невинних людей і сам періодично атакував змія, забувши за власні захисні бар'єри. Це й зіграло з ним поганий жарт: дракон пропустив один серйозний удар, через який у наслідку вкінець втратив пильність і орієнтацію. Змій переможно заревів і встромив свої гострезні зуби в шию дракона. Обоє стрімко почали падати. От тоді мені здалося, що все скінчено, ми – переможені...

Але ні! Сеттер з останніх сил викрутився так, що його кігті роздерли нутро ворога й змусили того відступити.

Змій стрімко полетів на землю, збивши дорогою кілька будинків. Арсен же важко приземлився поруч. Далі ми мало що бачили – відстань була чималою. Проте світло драконячого полум’я засвітилося настільки яскраво, що ніч на коротку мить стала сліпучим днем. Очі неприємно занили й наповнились сльозами.

- Невже це кінець? – промовила недовірливим тоном.

- Зовсім ні! – похитав головою Арес, котрий щойно увійшов до кімнати. - Ми продовжимо боротися! Нас із усіх боків оточили. Лорд Дарен уже направив частину солдат у спальні райони міста. Проте північ і схід столиці досі залишаються незахищеними.

- А де ж імператор з ректором? Вони мали б допомагати Арсену? – схвильовано поцікавилася Мейрам.

- Котомас і Його Величність наводять лад усередині замку. Потрібно позбутися всіх зрадників і деактивувати джерело темної магії, щоб ці хаосистські погані не множилися, – замість хлопця відповіла Катарина.

Отже, нам залишається лише спостерігати.

Дракон тим часом знову здійнявся високо в небо й полетів над містом, яро викидаючи полум’я. Він люто нищив монстрів, які лізли з порталів, перетворюючи їх за долі секунд у попіл. З тими, що літали, розправитися було легше, а от із тими, котрі пересувалися на своїх двох, – значно важче, бо полум’я перекидалось на будинки та людей.

Вуличні бої велися повсюди. Навіть біля нашого маєтку брязчали мечі й лунали крики. Місто стало одним великим полем бою. В один голос Клетар стогнав від люті й болю, але непорушно стояв, поки ворог отримував відсіч.

До самого ранку столиця палала й лунала. До самого ранку жоден із нас не зімкнув очей. Проте щойно з найвищої вежі замку просурмили у священний ріг, з душі немов бетонна колода впала, вдалося зітхнути з полегшенням.

- От тепер уже точно все! – втомлено всміхнулася Мейрам, зобачивши у дверях брудного, втомленого, проте усміхненого Айтвена в компанії такого ж лорда Мермонта.

Чоловіки всю ніч боролися з монстрами в околицях маєтку. Арес і Колін залишалися з нами, хоч і противились цьому через бажання самим вступити в бій. Зрештою, все добре закінчилося. Всі живі й відносно здорові. От тільки попереду нас чекає масштабна зачистка столиці й відновлення зруйнованих будівель. І це я ще про ситуацію на кордоні не знаю. Сподіваюся, там теж є чому порадіти.

- Нам усім потрібно відпочити, – на моє плече лягла рука змученої матері.

- А як же…

- Він нікуди не дінеться, – всміхнулася Катарина.

Спати відправилася до кімнати Арсена. Хотілося огорнути себе його простором, його повітрям. Думала, очі після такої напруженої ночі не зімкнуться. Проте щойно голова торкнулася прохолодної подушки, свідомість покинула мене. Спалося добре й солодко, жодних снів не бачила. Лиш раз мене вибило зі світу Морфея: коли хтось важкий влігся позаду і по-власницьки обвив мій стан руками. Та це здалося звичайним маренням, котре я пропустила повз увагу. Занадто сильним було бажання повернутися в обійми дрімоти.

Не знаю, як довго була поза реальністю, та прокинулась, коли світало. Щедре сонячне проміння лилося з вікна в кімнату, лоскочучи очі й зігріваючи шкіру.

- Доброго ранку, кохана! – пролунало хрипле.

- Доброго, коханий! – відповіла, як ні в чому не бувало.

Розвернулася в обіймах чоловіка й заховала в нього на грудях обличчя від нахабного сонечка.

- Ти зараз така чарівна, така невинна. Як же приємно – прокидатися ось так разом з тобою, бачити тебе у своєму ліжку, обіймати, милуватися…