Розділ 8. Артикул 1.

(Столиця Асенсари замок імператора)

Весільна зала після появи дракона вже не була настільки святковою. У приміщенні стояв мовчазний гармидер: із розірваних труб лилась вода, підлогу встилали уламки дорогого кришталевого посуду, розкидана їжа перетворилась у бридотне місиво, замість стелі над головою простягалась ясна небесна блакить. Усі гості в паніці розбіглися, полишивши замок, лише поодинокі слуги й вартові час від часу мелькали в полі зору Верана.

Чоловік останню годину нерухомо просидів на сходах зруйнованої вежі. Він бездумно дивився в підлогу, не промовляючи ні слова, лиш іноді якось зловісно і тихо посміювався. Йому вже встигли докласти про зникнення тіла його брата і про втечу служниці, котра допомагала Селесті. Здивування чоловік не відчув, лише крижану лють на себе – за те, що втратив пильність і самотужки не вирвав серце Арсена, – і на брата, котрий знову зміг його обіграти.

- Ваша Високосте, не впадайте у відчай, – на плече принца опустилася рука леді Сеттер, - ви неодмінно все виправите. Вб’єте чудовисько і станете героєм народу.

- Як ти це собі уявляєш, дурепо? – Веран гидливо відкинув кінцівку матері й нервово скочив на ноги. - Проти цього виродка в мене немає жодних шансів.

- Я вже про все подбала, – лукаво всміхнулася жінка, після слів котрої неподалік спалахнув чорний, як бездонна діра, портал, з якого величаво вийшов Темний Володар у компанії своїх прислужників.

- Ваша Величносте, – кронпринц схилив голову, втім не відчуваючи жодної поваги до нежданого гостя.

- Ти знову все зіпсував! – незадоволеним тоном прикрикнув на того слуга Хаосу, проте відразу ж додав значно м’якше: - Але у Творця є свій план. Він прагне зробити тебе сильнішим, щоб ти міг закінчити почате і разом позбувся всіх недругів.

- А як щодо його обіцянки? Він виконає її? Поверне мені відчуття? – із відчаєм поцікавився Веран.

- Не переймайся. Хаос вміє бути вдячним, – насмішкувато відмахнувся Темний Повелитель.

Він дав мовчазний наказ слугам, аби ті переходили до підготовки проведення ритуалу. Декілька невідомих у воронячих масках і темно-синіх балахонах взялися розчищати підлогу від бруду. Щойно з чорною роботою було покінчено, вони перейшли до накреслення магічного кола й суміжних схем. Темний імператор тим часом умостився на вцілілому троні й уважно спостерігав за тим, що відбувалося. Час від часу він злісно й суворо прикрикував на своїх прихвоснів, робив їм зауваження й нервово поглядав на небо.

- Ми повинні встигнути до темряви! – грізно квапив жрець чоловіків.

Псевдо кронпринц нервово тинявся залою із сумнівом споглядаючи на неясне дійство. В його серці не було страху, лише злість і відчай.

«Життя моє – пусте існування. Не бачу сенсу продовжувати його за відсутності насолоди, – думав Веран безрадісно. - Якщо Хаосу потрібна моя смерть – нехай! Принаймні, помста Арсену звершиться. Він заслужив. Як ніхто інший заслужив гнити в підземному царстві Аїда!»

- Повелителю, ми готові розпочинати, – мовив хтось із «воронів».

- Чудово! – з перебільшеною радістю сплеснув у долоні Темний імператор.

Покинувши трон, він наблизився до ритуального кола й узяв до рук невеличкий срібний кинджал. Пройшовся великим пальцем по його лезу, хижо всміхнувся й перевів погляд на «жертву».

- Підійди до мене! – наказав спокійно.

Веран зітхнув, востаннє поглянув на матір і впевнено пройшов до центру кола. Малюнок обрамляли шість пустих великих срібних чаш. Але щойно жерці зачали читати темні молитви, з посудин полилась туманна димна темрява. Вона зміями стелилася по підлозі, не перетинаючи меж малюнка. Тягнулася до єдиного живого створіння, що було їй досяжне. Повільно та невпинно оповивала спочатку його ноги, а потім і руки з тулубом. Сковувала рухи, позбавляла волі. Щойно темрява досягла очей чоловіка, мов скажена зміюка, вп’ялася іклами в його плоть. Принц закричав, гірко й несамовито. Він упав на коліна й почав битися в агонії. Кістки його скрипіли і ламалися, з кашлем виходила кров. Він блював нею доти, доки жрець милосердно не всадив у груди Верана свій срібний кинджал.

- Кривава стежка твоя встелена! – прокричав він схвильовано. - Зійди до нас, Владарю! Ось твоє вмістилище!

Небо над головами чорнокнижників заволокло багряними хмарами. Декілька разів спалахнула блискавка, після чого пустився кривавий дощ. Щойно всі посудини до верху наповнились рідиною, шалений вир сарани налетів на знеможене тіло кронпринца, заховавши його від сторонніх очей.

- Що ти накоїв? – люто прокричала Елена, кинувшись на Темного імператора.

- Змінив хід історії! – гордо відказав той, силою відштовхнувши жінку. - Ти й гадки не маєш, якій великій меті послужив твій син. Будь певна, його ім’я прославлятимуть доти, доки дихатиме земля і світитиме сонце…

- Ти вбив мого сина! – у відчаї закричала вона й навколішки поповзла до кола.

- О ні! Лише дав його тілу нове життя. А душа… У світі Мороку Хаосу потрібні вірні люди. Він подбає про свого слугу.

Жінка гірко завила й узялася перекидати чаші. Жерці хотіли її зупинити, та Верховний велів облишити.

- Свою головну роль вони вже виконали, – прокоментував він байдуже.

Аж раптом сарана завмерла, як і дощ, що до цього продовжував лити. Коло спалахнуло зеленим вогнем, і з його язиків вийшла людина. Оповита ореолом смертельної могутності, хижа, небезпечна, вбивча…

- Ласкаво просимо, господарю! – шанобливо схилилися у боязких поклонах жерці.

- Ну нарешті! – глибоко вдихнувши, зі зловісною посмішкою промовило створіння.

- Цього разу, як я й обіцяв, «Конвергенція» пройшла вдало, – улесливо підступив до свого господаря Верховний.

- Що ж, ти перевершив мої очікування, – насмішкувато завважив Хаос, обводячи поглядом зруйновану залу.

Він блаженно зажмурився і раптом гучно розсміявся, та так, що навіть небеса здригнулися. Згодом до його несамовитого реву приєдналися несміливі посміювання жерців. Але все в момент перервалося, вартувало гострому лезу меча пронизати груди відродженого створіння.