Артикул 5.

Попри шалену висоту і неймовірну швидкість, політ видався прекрасним, хоч і тривожним. Лапи звіра міцно тримали мене, при цьому не завдаючи жодного болю чи дискомфорту. Я була впевнена в тому, що мені не дадуть упасти.

Столиця промайнула перед очима всього за декілька секунд, попереду розпростерся величезний ліс, але й він зостався миттєвим спогадом у шаленому вирі емоцій і пейзажів. Загубився між м’яких пухових хмар, що закрили собою увесь живий світ, познайомивши з тим таємничим горизонтом, який завжди манив око своєю загадковою невідомістю і туманною красою. Я бачила, як велике сонячне коло повільно ховається за краєчком світу, ніжилася в останньому його промінні, вдихала приємну морозну свіжість.

Не знаю, як довго тривав наш політ, проте вартувало знову пірнути під хмари, око зловило знайомий тропічний пейзаж. Навіть з висоти пташиного польоту я впізнала цю мальовничу картину, той затишний пагорб, на якому ми з Арсеном вже не раз відпочивали від турбот зовнішнього світу. Сказати, що це мене здивувало, означає нічого не сказати.

Дракон обережно підлетів до простору, вільного від дерев і кущів. Його лапи повільно розімкнулися випустивши мене на волю. Щойно ноги торкнулися твердої поверхні, дихати стало легше. Проте хвилювання нікуди не ділося.

- Хто ти? – запитала я тривожним тоном.

Та замість відповіді, створіння огорнуло себе золотим магічним сяйвом, з якого до мене вийшов живісінький Арсен.

В одних штанах, щоправда, однак цілий і неушкоджений.

- Невже цей покидьок таки вбив мене? – видала шоковано, не здатна навіть моргнути, не те що поворухнутися.

- Я б йому не дозволив цього зробити, – прогарчав напівлюдським голосом чоловік, зловивши мене в міцні обійми. Такі рідні, такі ніжні, такі затишні та спокійні, що останні дні здалися минулим жахом, сном, який зостався у вічності.

- Але… Але як? Я бачила твоє тіло? Ти ж лежав у тій труні! – з очей полилися сльози радості, змішаної з істерикою.

- Пробач. Я повинен був переконати Верана в тому, що всі, хто міг би завадити йому здійснити його план, мертві. Ми присипляли його пильність, аби мати змогу без перешкод і зайвого галасу потрапити до замку. Розумієш? Знаючи, що я живий, він би використав тебе, як важіль тиску…

- Помиляєшся, я нічого не розумію, – перебила чоловіка. - Хто «ми»? Як тобі взагалі вдалося провернути такий трюк? Я чітко пам’ятаю, що не чула звуку твого серцебиття. Ти був мертвий!

- Ні, не був, – похитав головою принц. - Це одне з моїх нових умінь: відчувати кожен свій орган і сприяти його функціонуванню і регенерації. Я навмисне сповільнив роботу свого серця до мінімуму й наніс усі ті рани на своє тіло. Все повинно було виглядати реалістично.

- Що ж, з тебе вийшов чудовий актор! – я злісно вдарила чоловіка кулачком у груди. Знав би він, скільки всього мені довелося відчути та пережити! Певно що, не затіяв би тоді всієї цієї жорстокої гри.

- Пробач! – щиро повторив той.

- «Пробач»? – обурилась я. - І все? Більше нічого не скажеш? Відколи це ти став драконом? Ти знав, узагалі, що твій брат – зрадник? Знав, що він забрав у тебе твоє життя? Знав, що він збирається зробити з Асенсарою, щойно зійде на престол?

- Обіцяю все тобі розповісти. Але згодом. Зараз у нас обмаль часу? – важко зітхнув Сеттер, зловивши мою руку, що збиралася завдати чергового ображеного удару.

- Чому? Що ти ще збираєшся зробити? – злякано затамувала подих.

- Відкрити правду про зрадника та покарати його, як того вимагає правосуддя, – хижо всміхнувся коханий.

- Як? У нього стільки воїнів! Він уб’є тебе! – пальці сталевою хваткою вхопилися за лікоть чоловіка, котрого вдруге відпускати до світу мертвих аж ніяк не хотілося.

- Ти здивуєшся тому, наскільки дракони живучі створіння, – прозвучало не надто переконливе запевнення. - До того ж у мене є хороша підтримка: далеко не всі воїни погодилися зрадити мого батька, чимало їх залишилися вірними своєму істинному імператору. Та й рід Мермонтів тепер в курсі справ і теж готовий надати потрібну допомогу.

- Отже, всі вони живі? Ніхто не помер? – мені вкотре захотілося плакати зі ще більшої силою, настільки масштабним було відчуття полегшення.

Я не сама! Не сама! Врятована, ще й зі своїм коханим чоловіком! Чого можна іще бажати?

- Не переймайся, люба. Тепер усе буде добре. Варто лише трошечки потерпіти, – такою солодкою була ця обіцянка, що їй захотілося повірити. - Я розв'яжу всі проблеми, і ми, нарешті, зможемо бути разом. Довго та щасливо.

Гірка печаль на секунду вколола моє серце, проте я миттю її прогнала. Не хочу зараз думати про свою приреченість, нехай душа хоч трошечки порадіє, втамує спрагу до любові та спокою. А що буде потім… нехай зараз мене не турбує.

- Дозволь допомогти вам, – попросила я тихо.

- В жодному разі, – категорично заперечив Арсен, – зачекаєш на мене в безпечному місці. Проте спершу, я зніму з тебе ось цю гидоту, – погляд дракона зачепився за мою шию.

Магічний медальйон приховував від зайвих очей артефакт, який скував мою магію, та синці від недавніх побоїв. Веран, перш ніж вести мене до вінця, навіть не подбав про сліди свого насилля. Деспот і вбивця!

- Зніми, будь ласка, медальйон. З ним я не бачу механізму блокатора, – попросив принц, протягнувши руку.

Я відступила. Відвела погляд із сумнівом запропонувавши:

- Може, краще зробиш це потім?

Я не хотіла, аби кохана людина бачила мене в тому вигляді, в якому зараз перебувало моє тіло. Картина, м’яко кажучи, з не сильно приємних. Упевнена, Арсен розізлиться й чинитиме імпульсивно, чого не можна допустити в нинішній ситуації. Надто великий ризик і надто могутній ворог, аби діяти на гарячу голову.

- Чому? – насторожено уточнив маг, після чого награно спокійним тоном попросив: - Сонечко, зніми цю непотрібну річ, інакше це зроблю я.

- Не треба! – пискнула, відступивши ще на крок. В очах чоловіка заграли небезпечні вогники, через що зробилося якось геть моторошно.