Артикул 4.

- Доню, я чудово розумію твої почуття зараз. Ця зрадниця заслуговує смерті й вона її отримає. Проте після того, як її допитає Сеттер. Гадаю, це не буде зайвим, – м’яко звернувся до мене голова роду, щойно опанував свої емоції.

- Що ти бачив? – схвильовано звернулася до нього леді Мермонт, розгублено переводячи погляд з мене на Елайзу.

- Селеста – справжня Алана, а ця самозванка… – чоловік замовк, змучено зітхнув і гнівно наказав: - заберіть її з очей моїх і відведіть до підземелля. Зачиніть у найтемнішій і найхолоднішій камері, позбавте її води та їжі…

- Дарене, чи не думаєш ти, що це надто жорстоко? – мати вирішила стати на захист Елайзи.

- О-о ні, люба. Повір, зараз я проявляю милосердя, – промовив тато люто та звернувся до мене з проханням: - Облиш її. Обіцяю, згодом ти закінчиш почате.

Повільно зітхнувши, відкликала магію. Дівчина разом розслабилася, припинила хрипіти, почала дихати вільно, та замість подяки її противний рот випустив чергову порцію злісної тиради:

- Брехунка! Брудна обірванка! Ти не Алана! Вона давно вже мертва. Тіло її згоріло в тому полум’ї, я сама бачила…

- Що ти таке кажеш? – мати геть зблідла, затулила вуста рукою, в очах почали збиратися сльози.

- Не вір їй. Вона що хочеш скаже, аби тільки ввести тебе в оману, – всміхнулася я жінці.

- Люба, я кажу тобі правду, вір мені, – заспокоїв дружину Дарен, поглядом наказавши слугам вивести зрадницю до вказаного місця.

- Гадаю, не варто відкладати з допитом до вечора, – звернулася я до батька. - Арсен може й не повернутися вчасно, хто знає, що з цією гадиною станеться тепер, коли відкрилася правда. Її батьки загинули декілька років тому. Вона не могла сама, без жодної сторонньої допомоги, через настільки великий проміжок часу досягнути такого успіху у своєму обмані. Їй точно хтось допомагав. І цей «хтось», швидше за все, не захоче, щоби правда про нього відкрилась.

- Пропонуєш мені зайнятися нею? – поцікавився той діловито.

- Більше нікому, – розвела руками, м’яко всміхнувшись: - Розумію, що зараз вам далеко не до розслідування. Я теж страшенно скучила, але час, на жаль, не на нашому боці, кожна секунда – на вагу золота. Думаю, поява мого двійника – частина великої змови проти корони. В іншому випадку, Вернери так сильно не ризикували б із моїм викраденням.

- Нічого не розумію, – розгублено поглянула на свого чоловіка Мелісса, - до чого тут Вернери?

- Покажи їй, – дозволила я, впевнена, що тато знає, де варто зупинитися.

Щойно питання про спадкоємицю роду було вирішено, до замку відправили посланця з офіційним вердиктом голови роду. Про подальшу долю Елайзи ми, зрозуміла річ, змовчали, обмежившись повідомленням про її вигнання. Реакція корони не змусила себе довго чекати: принц Веран пообіцяв публічно перепросити за те, що привів до палацу самозванку, а також попередив, що з певних причин церемонія одруження переноситься на найближчий час. Конкретну дату зазначено не було, проте її обіцяли назвати вже завтра на позачерговому засіданні радників імператора, куди входить і мій батько.

З якихось, невідомих мені причин, новина про отруєння Його Імператорської Величності досі не вийшла в маси. Схоже, в палаці теж неспокійно. Шкода принца Верана. Зараз на його плечі впало чимало проблем: тато ледь не помер, брат – на передовій намагається запобігти війні, навіть наречена виявилася зрадницею. А та, що справжня, геть його не кохає.

Чи зможемо ми жити разом, позбавлені будь-яких почуттів? Станемо друзями чи ворогами? Хай там що, терпіти йому доведеться, певно що, не надто довго. Щойно я виконаю своє призначення, яким би воно не було, покину цей світ, і новий імператор ладен буде вибрати собі нову дружину.

Але спершу перед нами постане завдання зачати спадкоємця, без нього в імперії не буде майбутнього. Страшно подумати, як це: лягти в ліжко з нелюбом, бути з одним, коли серце належить іншому. Ну чому моя доля така нещасна? Чому вищі сили на скрижалях життя не написали нам з Арсеном щасливу історію? Чому в реальності все настільки важко й безрадісно? Адже ж не лише казки мають право на щасливу кінцівку.

Хай там як, я сподіватимусь і віритиму в те, що боги не позбавлені милосердя й обов’язково подарують нам чудо. Хоча б одне малесеньке…

Час до вечора пробіг, майже, непомітно. Батько залишок дня провів у підземеллі, мама активно керувала процесом звільнення моєї кімнати від речей Елайзи, я ж не знаходила собі місця від хвилювання: Арсен за весь час своєї відсутності не прислав жодної вісточки. Годинна стрілка давно перевалила за дванадцяту, а сон не ліз ні в одне око. Самі лише хвилювання тривожили душу, змушували нервово реагувати на кожну тінь, кожен рух і звук.

Де він? Як він? Що з ним?

- Краще викинь з голови цього бастарда, – співчутливо порадила мати, - тобі варто думати за того, хто от-от стане твоїм чоловіком.

- Не можу. Серце не змусиш забути, воно вже давно б’ється заради іншого, – зітхнула, впустивши погляд додолу.

Раптом двері до зали, де ми сиділи, відчинилися, явивши погляду імперського вартового:

- На нас напали! – захекано повідомив той, - Марнамас атакує з усіх сторін, лорд Сеттер просить підмоги.

- Чому ви прийшли з цим проханням до нас? Ідіть до імператора…

- Він відмовив, – перебив матінку чоловік, - принц Веран наказав військам охороняти столицю.

- Але ж це безглуздя! – обурився батько. - Від столиці до лінії фронту – сотні кілометрів. Потрібно, в першу чергу, посилити оборону, інакше монстри точно дійдуть до Клетару.

- Я намагався це пояснити Його Високості, але він категорично заборонив своїм військам утручатись. А імператор узагалі не вийшов на аудієнцію, – розвів руками в злісному відчаї воїн.

- Це зрада, – прошепотіла я злякано.

- Доню, слідкуй за словами. Впевнена, твій наречений має гідні підстави для цього рішення, – спробувала заспокоїти мене мати.

- Та які тут можуть бути ще «гідні підстави»? Нам оголосили війну, Веран мусить щось вдіяти. Хіба наша армія настільки маленька, що не вистачить воїнів на захист столиці та допомогу Арсену?