Розділ 6. Артикул 1.

Наступний день розпочався дуже рано та не зовсім так, як планували. Лікування Арсена, на жаль, довелося відкласти: для виведення темряви з його організму потрібно багато енергії, а розтрачати її перед проходженням незрозумілої перевірки – вкрай безрозсудно й недалекоглядно. Тому домовилися розібратися з усім увечері.

До маєтку Мермонтів добиралися порталом удвох із Сеттером. Пані Ернсон і пана Теліаса залишили в помісті принца, позаяк не знали, чи пропустить їх охорона. На місці нас зустріла господиня дому, зодягнута у просту, проте не позбавлену вишуканості, сукню. Вираз її обличчя не проявляв жодної ворожості, лише втому та схвильованість.

- Доброго ранку! – зробила я кніксен, у відповідь отримавши легкий кивок головою.

- Подбайте про неї до мого приходу, – попросив ввічливо-спокійним тоном чоловік.

- Якщо виявиться, що ти збрехав, я подбаю радше про те, щоб цю самозванку більше ніколи не впустили до Асенсари, – холодно попередила того леді Мермонт.

У відповідь на погрозу принц лишень поблажливо всміхнувся:

- Слідкуйте за своїми словами, Меліссо. Якщо виявиться, що я мав рацію, вам буде дуже соромно перед донькою, – після чого поглянув на мене, тихо пообіцявши: - Якщо не встигну повернутися додому до вечора, а ти не захочеш тут залишатися, знаєш, що робити.

Я кивнула, легенько стиснувши рукою одноразовий телепорт, що ховався у кишені моєї сукні. Всередині все трусилося від хвилювання, та я намагалася триматися впевнено.

- Бувай, моє серце, – на моєму чолі залишили відбиток ніжного поцілунку.

- Бережи себе! – попросила пошепки, на прощання обійнявши Сеттера. Чомусь у грудях зробилось так важко від цієї розлуки, що хотілося плакати.

Спалахнув портал, і вже за мить його сяйво поглинуло фігуру лорда. Леді Мелісса підтиснути губи й розвернулась у протилежну сторону:

- Йдіть за мною, – попросила вона з зітханням.

І я мовчки посунула слідом.

Мене привели до якоїсь просторої пустої зали, дуже схожої на вітальню. Виконане приміщення було у пастельних тонах із використанням відтінків алізаринового та ніжно бежевого кольорів. На стінах висіли солідні портрети незнайомих мені особистостей. У високих вазах пашіли живі квіти, а високі панорамні вікна демонстрували оку мальовничий сад, побілілий від морозу.

Схоже, незабаром до нас завітають і білі заметілі. До зими залишився всього тиждень, тому слід запастися теплим одягом. Його в мене вдосталь, але сумніваюся, що моє просте повсякденне удейське вбрання підійде для вишуканих столичних вулиць. Якби не морочила собі голову всякими проблемами та знайшла нормальну роботу, змогла б дозволити собі придбати декілька стильних речей. А так маємо, що маємо.

- Зачекай тут, я покличу свого чоловіка, – суворим голосом наказала леді Мермонт, опісля зникнувши за дверима.

Опинившись на самоті, я з полегшенням видихнула. Ця жінка змушувала мене почуватися напружено. Мабуть, вона й сама не була в захваті від того, що хтось пустив тінь сумніву на її нещодавно знайдену доньку. Але я й сама воліла б не бути причетною до цього конфлікту. Мені й раніше спокій міг лише снитись, а що вже казати за начасну ситуацію!

- Мяу! – долинуло раптом тихе звідкись.

Заозиралась у пошуках неочікуваного пухнастого створіння. Сіренький високий хвіст визирнув з-під журнального столика, куди я не полінувалася відразу ж зазирнути.

- Привіт, красуне! – посміхнулася, взявши гостю (а це була дівчинка) на руки.

Киця тихо замуркотіла та підставила голову для ласк, блаженно заплющивши очі. Вона зручно вмостилася на моїх колінах і, схоже, не збиралася їх покидати. Втім, я й не була проти такого милого нахабства.

- Доброго ранку! – до приміщення ввійшла радісна… Алана?

В руках вона тримала срібну тацю, на котрій стояла тарілка з печивом і склянка теплого молока. Дівчина залишила все це на журнальному столику й розвернулась до мене. Зустрівшись поглядом із кицькою, вона гидливо скривилась і з награною привітністю звернулась до мене:

- Перекуси, поки чекаєш на моїх батьків, – передостаннє слово леді виділила інтонацією. - Мама сама його пекла. Кажуть, смаки дитинства теж здатні повертати пам’ять. Але сумніваюся, що тобі це допоможе.

- Чому? – запитала чисто з цікавості.

- Бо я вже давно почала згадувати своє минуле. І роду Мермонтів про це чудово відомо. Більшість моїх спогадів збігаються з тим, що пам’ятають інші мешканці цього дому. Не розумію, чому вони повелися на цю дурнувату провокацію нахабного бастарда? Мабуть, просто хочу провчити недруга.

Змірявши мене співчутливим поглядом, дівчина поквапилася піти на вихід, перед зникненням кинувши через плече:

- Не зазіхай на чуже. Не годуй себе марними надіями. Краще забирайся та не псуй мені життя. Їдь назад у свою провінцію й доживай там свого короткого віку.

Юна господиня зникла, залишивши по собі неприємний гіркий посмак. Черства в неї душа – одразу видно. Але що як слова Алани – правдиві? Що як Арсен помилився? Спогади підробити неможливо.

У животі забурмотіло. Якось одразу згадалося, що сніданок цього ранку довелося пропустити. А печиво дивилося на мене так спокусливо, що не втерпіла. Рука сама потягнулася за найменшим шматочком і ще й напій прихопила.

- Мяу-у! – прозвучало якесь обурливе від киці.

- Що таке? Ти теж хочеш? – запитала розгублено.

Піднесла смаколик до маленької мордочки, але та примхливо відвернулася. Поблажливо похитавши головою, хотіла було нарешті спробувати витвір рук господині, але кішка, мовби сказилася. Вона різко вскочила на лапи та вибила з моїх рук печиво.

- Чому ти така шкідниця? – недобре поглянула на бешкетницю.

Поставивши склянку з молоком назад на тацю, зняла з рук кицю і взялася прибирати з підлоги шматки поламаного ласоща.

Бамц!

Повернула голову вбік і скривилася від видовища. Пухнаста гостя примудрилася розбити й склянку. От що за тварина така, га? Якщо хтось із господарів дому побачить, який безлад ми тут зчинили, без жодних перевірок вижене мене під три чорти.