Артикул 5.

Знову ми опинилися на тому мальовничому пагорбі. Цього разу він зустрів нас сходом великого помаранчево-рожевого кола на фіалкове полотно неба. Повітря було свіжим, ніби після дощу, і вітер дув такий ніжний і теплий, що знімав усяку втому.

- Що ти хотів сказати? – запитала, щойно ми влаштувалися на нашому місці.

- Для початку, дякую тобі за те, що врятувала життя мого батька, – мої долоні несильно стиснули, нагородивши поглядом, сповненим ніжності.

- Не варто, я виконувала свій обов’язок, – посміхнулася зніяковіло.

- І все ж. Я скидаю на твої плечі надто багато зайвого вантажу. Ми могли б розібратися з усім тихо та безпрецедентно, але є план, якого я вимушений притримуватися, аби знищити загрозу перевороту.

- Розумію, – кивнула, - дій, як повинен, тільки будь обережним.

- Буду. Тепер мені є заради кого жити.

І з такою спокійною радістю прозвучали ці слова, що я мимоволі злякано здригнулася.

Невже Сеттер не позбувався тієї темряви всередині себе, бо хотів покінчити з життям? У голові не вкладається! Але ж він не такий, він сильний духом і серцем. Я бачила золоту енергію, що тече його жилами. Цей чоловік – особливий, у нього попереду, без сумнівів, велике майбутнє.

- Перш ніж ми перейдемо до тієї розмови, дозволь дещо запитати, – спрямувала на принца пронизливий погляд.

- Питай, – люб’язно дозволили мені.

- Там, у холі твого будинку, коли я перейшла на магічний зір, побачила дещо моторошне всередині тебе. Що це?

Лорд важко зітхнув і відвів погляд. Не дивлячись на мене, він відповів:

- Частково, це і є темою нашої розмови. Я хочу розказати тобі те, за що зараз мені соромно, як ніколи.

- Про що ти? – здивувалася, нахмурившись.

- Понад два роки тому, коли я стратив рід Вернерів за участь у вбивстві імператриці Катарини, лорд Ерік перед своєю смертю прокляв мене закляттям, котре ти бачила. До твоєї появи я вірив, що вилікуватися не вдасться, адже напасть ще не була досліджена й раніше мені не зустрічалася. Всі ці два роки я виживав за допомогою залишків невідомого еліксиру, котрий виявив серед прихованих запасів убитого в його таємній лабораторії. Проте він лише послаблював на деякий час темряву всередині мене. Іноді, коли я не встигав прийняти вчасно наступну дозу ліків, вона виривалася разом із магією.

Я слухала все це та тремтіла від жалощів і страшу. Скільки ж усього довелося пережити лорду Сеттеру!

- В день, коли мені доклали про незвичну активність монстрів у межах Удеї, я відправив туди Верана разом із декількома іншими геоморами. Як зазвичай, вони взялися збирати інформацію про все дивне, що відбувалося в межах поселення. Хтось із місцевих розповів, зокрема, і про дівчинку-чужинку, котра вилікувала в одного з вовків невідому смертельну недугу. Це мене не аби як зацікавило, тому я попросив помічника знайти тебе. Тієї ночі ви потрапили в пастку лестригонів, і ти використала свою магію, щоби втекти. Проте енергія життєвих сил, як ти вже знаєш, не схожа ні на світлу, ні на темну.

- Тому Веран вирішив перевірити мене? – зітхнула, скривившись від згадки про те, як мало не втонула в тому озері.

- Так. Пробач, це була моя ідея, – чоловік винувато всміхнувся і знову відвів погляд. Мабуть, зараз він боявся побачити в моїх очах осуд чи злість, чого я абсолютно не відчувала стосовно нього. - Того вечора я спостерігав за вами. І щойно переконався, що ти не належиш Хаосу, переніс до академії. Твоя магія однозначно була особливою, але я ще не знав, наскільки. А коли дізнався, вирішив, що ти – мій єдиний шанс на порятунок. І ще більше переконався в цьому, коли тобі вдалося врятувати Мейрам. Однак, я не був упевнений, що ти подужаєш мою хворобу. Сама ж бачила, скільки цього паскудства в мені, – гірко всміхнувся лорд.

- Тому нічого не говорив? – поцікавилась я тихо.

- Так. Хоча, зізнаюся, був готовий пожертвувати тобою в разі погіршення ситуації.

Запанувала коротка незручна пауза.

- Вибач, – важке зітхання.

- Годі просити вибачення за пусті думки, – я обхопила обличчя Сеттера обома руками, змусивши поглянути мені у вічі, - вони лише подавали тобі всі можливі варіанти дій. Так відбувається з кожним, хто потрапляє у халепу. Ти ж не заподіяв мені шкоди, хоча міг…

- Я б ніколи не змусив тебе жертвувати собою, – почав було виправдовуватися принц, але я перебила.

- Знаю. Ти хороша людина з великим серцем, котре ховаєш за кам’яною брамою, – всміхнулася. - Саме тому заслуговуєш на довге та щасливе життя. Годі тобі боротися за когось, не шкодуючи себе самого. Доведи цю справу зі зрадою до кінця та позбав себе страждань, покинь цю невдячну посаду, перестань бути чиєюсь тінню, стань сонцем для когось.

- Ти неймовірна, – видихнули з захопленням у мою потилицю.

- Я знаю, – засміялася, міцно обійнявши чоловіка. Хотіла, аби він відчув мою підтримку, зрозумів, що я ні за що його не засуджую.

Людину визначають не минулі думки та вчинки, а теперішні, реальні. Всі ми вміємо й періодично помиляємося, але ж це не є причиною для злості, зверхності чи образи. Щирість завжди перемагає.

- Я вилікую тебе, щоб вороги не змогли скористатися цією твоєю слабкістю, – пообіцяла коханому.

- Гадаю, сьогодні тобі слід відпочити. Вечір був виснажливим, – відмовився той, влаштувавши свою голову на моїх колінах і, нарешті, впевнено заглянувши в очі.

- Гаразд, почекаємо до ранку. Хвороба – це все, про що ти хотів мені розповісти?

- На жаль, ні, – втомлено зітхнув Арсен. - Мермонти бажають бачити тебе у своєму маєтку вже завтра. Цілитель підтвердив, що ти готова до перевірки.

- Ти поїдеш зі мною? – запитала, затамувавши від хвилювання подих.

- Дуже сильно хотів би цього, але не можу. Сьогодні головнокомандувач військ повідомив, що по всьому периметру північного кордону спостерігається дивна магічна активність.

Схоже, Марнамас готується до чогось масштабного. Тому й ми повинні бути напоготові, – від однієї цієї новини кров уже застигла у венах.