Артикул 3.

До тями приходила дуже повільно. Ніби хто силою витягав мою свідомість із желейного в’язкого простору. В горлі пересохло, а очі нестерпно різало денне світло.

- Ось, випий води – стане краще, – почувся тихий голос Арсена.

Згодом мені допомогли піднятися та бережно притримали, поки робила неспішні маленькі ковтки прохолодної рідини.

- Дякую, – видихнула, втамувавши спрагу.

- Як себе почуваєш? – чоловік виглядав стурбованим і втомленим. Його чудовий костюм зім’явся, підборіддя та нижню частину вилиць вкрила легка щетина, під червоними очима залягли круги. Схоже, він зовсім не спав.

- Цілком прийнятно, – всміхнулась, - а от тобі не завадив би хороший сон.

- Настільки паскудно виглядаю? – скривився принц.

- Ні, – похитала головою, - як завжди, прекрасно. Втім, утома здатна здолати навіть найсильніших.

- Я хвилювався. Чому не сказала, що погано себе почуваєш? – в тоні з’явилися нотки суворості.

- Не хотіла псувати тобі вечір, – зніяковіло знизала плечима.

Почулося важке зітхання.

- Твоє здоров’я важливіше. Наступного разу не нехтуй ним.

На це я лише згідно кивнула, знову відкинувшись на подушку. В пам’яті ліниво спалахували спогади святкового вечора, я намагалася впорядкувати їх і зрозуміти, чи не сильно зіпсувала собі славу.

«Ось вона, справжня Алана…» – ніби грім серед ясного неба, на мене накотила хвиля усвідомлення масштабів трагедії, в котру я влізла.

- Арсене! – вигукнула я схвильовано. - Те, що ти тоді сказав…

- Було цілковитою правдою, – радісна посмішка осяяла стомлений погляд. - У мене були певні здогадки щодо твоєї особистості ще задовго до того, як ти вперше зняла свою маску. Часто чув від тебе слова, котрі говорив під час нашої останньої зустрічі в дитинстві. Пізніше твій сон про чудовисько під ліжком. Він навів мене на думки про те, що саме так Алана й могла зникнути. А потім побачив справжню тебе – і сумнівів не залишилося. Знайшлася справжня донька роду Мермонтів. Я б ніколи не забув ці неймовірно чарівні зелені очі. Вони часто з’являлися у моїх снах.

Від слів Сеттера зробилося якось ніяково. Відвела погляд, усміхнувшись кутиками губ.

- У тому, що дівчина, приведена братом, не є зниклою спадкоємицею, я переконався, щойно особисто зустрівся з нею. Нехай ця лялька дуже схожа на тебе, проте немає в ній того світла, немає тією любові до світу, котру мала колись ти. Не відчув я до цієї особи й того особливого тяжіння, що завжди виникало між нами від одного лише погляду. Я більш ніж упевнений, що ти – справжня дочка Мелісси та Дарена.

- Хто ж тоді та підробна Алана? – мені надзвичайно складно вірилося в те, що слова принца – правда.

Хіба могло ось так легко пощастити? Я й не уявляла, що знайду своїх рідних настільки швидко. Якщо, звісно, сім’я Мермонтів справді мені родина.

А навіть якщо так, якою буде їх реакція? Чи приймуть вони мене? Чи полюблять? Чи відмовляться від тієї, хто їх обдурила? Стільки запитань, сповнених палких хвилювань, що годі й казати!

- А це ми обов’язково дізнаємося, щойно доведемо твою приналежність до роду, – в солодкому передчутті скривив губи Арсен.

- І як ми це зробимо? – я нахмурилась. - Як доведемо, що я дійсно та, за кого себе видаю?

- Рід Мермонтів офіційно заявив, що проведе ще одну перевірку, котра й розкриє світові правду про те, хто ж його справжня спадкоємиця. Щойно тобі стане краще, ми вирушимо до родового маєтку твоїх батьків. Випробування проводитиме особисто голова роду.

- Повірити не можу, – видихнула не без видимої радості.

Проте відразу ж знову нахмурилася, перевівши на чоловіка розгублений і разом із тим наляканий погляд.

- Але ж, якщо виявиться, що я – справжня Алана, в нас із тобою не буде навіть шансу на спільне майбутнє. Відзначена Меєрою повинна вийти заміж за майбутнього імператора, котрим невдовзі стане твій брат Веран.

Чоловік хитро всміхнувся, схилившись до мене зовсім близько.

- Невже тебе це засмучує? – чорні, мов найглибша безодня світу, очі прискіпливо зіщулились.

Щоки запалали рум’янцем, я спробувала відвести погляд, але моє підборіддя підчепили двома пальцями та змусили повернутися до гри «Хто кого перший з’їсть поглядом».

- Припини плавати у невизначеності. Якщо різниця у статусах була єдиною причиною, що заважала мене покохати, тепер ти сміливо можеш зробити свій вибір, – промовили проникливим тоном, майже, торкаючись моїх уст своїми.

Ця спокуслива гра в недоторканість раптом здалася мені найжорстокішою тортурою у світі. Чи знаєте ви це відчуття, коли відчайдушно чогось хочеш, але не можеш отримати? От саме це розриває мене зсередини.

- Я не зрадниця своїй імперії, – судомно зітхнула, додавши з відчуттям глибокого болю: - Якщо виявиться, що я – Алана Мермонт, доведеться прийняти свою долю і стати дружиною нелюба. Попри те, що серце моє вже належить іншому.

Від цього раптового навіть для мене самої зізнання по тілу побігли табуни холодних мурах. Серце боляче стиснулось, навіявши сльози на очі, котрі довелося заплющити, лиш би не бачити реакції другого принца.

Я чекала злості, ревнощів, закликів утекти на край світу, в місце, де над яскравими й затишними тропічними лісами сходить палке вогняне сонце. Та натомість отримала музику дзвінкого сміху та міцні обійми.

- Не те, чого я чекав, звісно, але в тебе ще буде не один шанс промовити ту омріяну фразу, – гаряче прошепотіли на вухо.

- Про що ти? Нічого не розумію, – розгублено видала я, навіть не намагаючись виплутатися з полону п’янкої ніжності.

- Не переймайся. Щойно всі зрадники будуть покарані, ми разом зустрінемо своє щастя, – моє волосся лагідно заклали за вушко, погладивши мокрі щоки.

- Але ж…

- Відпочивай. Я ще обов’язково навідаюся до тебе, – пообіцяв чолові, перш ніж зник у димці власного порталу.

Так я зосталася геть сама в незнайомій чужій кімнаті в невідомому місці, з важким серцем і нерозважливими думками. Довго валялася в ліжку й дивилась у стелю, аж поки мене не зморив голод.