Артикул 5.

Застуда через мою легковажність в один із найвідповідальніших днів мого трирічного життя перейшла в особливо загострену форму. Вже під ранок я не могла нормально не те що стояти – навіть сидіти. Голова паморочилась, руки та ноги скувала слабкість, піднялася висока температура, ніс заклало, горло боліло… Загалом, найсумніша та найнещасніша картина, яку хто-небудь коли бачив, зосередилася в межах зони мого існування.

- Може, тобі варто відмовитися від цього заміру? – стурбовано запитувала Нерея, простягаючи мені склянку з водою та протизастудний еліксир підвищеного рівня гидотності.

- Ні, – хитнула головою, - я вже погодилася. Не хочу підводити Арсена. Для нього це важливо.

- Відколи це тебе почали турбувати почуття лорда Сеттера? – невдоволено скривилася Тенея. - Поглянь на себе, ти заледве ходиш!

- Все буде добре. Є в мене одне хороше зілля…

- Отямся! Жодна магія не вилікує тебе за дві-три години, – руда красуня переймалася моїм здоров’ям більше мене самої.

- Це не магія. Простий екстракт есмарійської троянди, – натягнуто всміхнулася.

- Але ж це наркотик! – охнула Нерея.

- Неправда. Це вузькопрофільні ліки, котрі працюють, як природний енергетик. На декілька годин вони позбавлять мене будь-яких симптомів, а далі…

- А далі на тебе чекатиме жахливий відкат, – похмуро перебила Тенея, - знаю, бо проходила вже подібне. Брат, свого часу, мав зв’язки з дуже нехорошою компанією.

- Не переймайтеся, зі мною все буде добре, – запевнила подруг і, ледве ворушачи кінцівками, взялася шукати свою таємну маленьку косметичну сумочку, де тримала всі рідкісні лікарські елементи.

Мій сьогоднішній кавалер обіцяв з’явитися о пів на п’яту вечора. До того часу я мусила встигнути зробити з чудовиська із дзеркала справжню красуню. Але спершу подбала про неприємний фактор, який заважав мені нарешті стати до роботи. Хворобу та безперестанне ниття дівчат.

Робочий процес розпочався аж о другій годині дня. Як тільки мені стало краще, відразу окупувала душову кабінку, де, майже, до блиску відтерла своє тіло. Опісля на черзі стояла зачіска та макіяж. І якщо з останнім не виникло жодних проблем, бо з видимих ділянок обличчя в мене були лише губи, то з волоссям довелося добряче намучитися. Врешті решт, мільйон разів пошкодувавши, що відмовилась від послуг перукаря, покинула марні надії збудувати на голові щось високе й поетичне та обмежилася звичайними звивистими локонами. Надала своїй гриві гарного об’єму, заклала з лівого боку невеличке пасмо дорогоцінною шпилькою, позиченою в Нереї, зафіксувала все лаком і на тому сталося. В моїх планах не було перевершити своєю сумнівною красою всіх званих леді вечора. До сьогоднішнього дійства я, в цілому, намагалася ставитися, як до події маловажливої в моєму житті. Просто виконую прохання людини, котра, ймовірно, відчуває до мене щось схоже на кохання.

Всемогутня Меєро, це звучить максимально невпевнено й незручно! Ну чому з усіх можливих дівчат цей чоловік вибрав саме мене? Та я з ним здурію просто!

- Допоможете зі сукнею? – зніяковіло попросила дівчат.

- А де ж дінемося, горе ти наше, – важко зітхаючи, піднялася зі свого ложе Тенея. Нерея лише мовчки кивнула.

Діставши з-під ліжка просто гігантську коробку, явила світові справжній витвір дизайнерського мистецтва. Пишна сукня насичено фіолетового відтінку з краплинками справжніх діамантів навіть при поганому освітленні світилась яскравіше від зірки. Щільний корсет повністю оголював плечі, частково демонстрував гарні налиті груди, зовсім не перешкоджав диханню та й у цілому сидів зручно. Зізнаюся чесно, ніколи не була прихильницею подібних нарядів, і зараз не сильно горю бажанням світитися в цьому. Але якщо вже оцінювати правдиво, то, варто погодитись, що ця сукня, мовби й творилась особисто для мене – настільки все ідеально виглядало й відчувалося на тілі. Не могла собою ніяк намилуватися. Все вдивлялась у те дзеркало, мов заворожена, і не могла повірити, що в ньому відображаюсь я сама.

- Та ти на вишукану аристократку схожа більше, ніж будь-хто в цій академії, – здивовано зазначила Нерея, захоплено розглядаючи мене ззаду. - Ти точно не належала в минулому житті до якогось зі знатних родів?

- Якби ж я знала, – сумно скривилася, змахнувши непрохані сльози.

Останнім часом пам’ять перестала підкидати в мої сни картинки з минулого, і це не абияк пригнічує. Невже я ніколи не дізнаюся, ким була до появи в Удейському лісі? Чи існує взагалі в цьому світі магія, здатна повернути мені мої втрачені спогади? Я б усе віддала за правду. Дізнатися б хоч, чи є в мене родина.

- Тебе щось турбує. Про що задумалася? Ти якась бліда. Невже знову погано? – стурбовано підскочила до мене емпатка.

- Ні, все гаразд. Чесно, – завірила подругу, після чого взялася ладити сумочку. Головне не забути додаткову дозу екстракту. Бо хто знає, як довго діятиме перша!

На серці, чомусь, було геть неспокійно. Незрозуміле хвилювання міцно засіло у грудях і ніяк не відпускало. Появу лорда Сеттера я чекала з дивним трепетом, нетерпінням і водночас небажанням. Мені хотілося його бачити, чути, відчувати, проте аж ніяк не в межах тісної зали під прицілом ворожих поглядів місцевої знаті.

От би знову потрапити до того пагорба в теплі обійми тропічної ночі. Полюбилося мені те місце, ще як полюбилося.

- Ну все, пора, – поквапила мене Тенея, з нетерпінням відвівши погляд від настінного годинника, де хвилинна стрілка торкнула верхній кутик шістки.

Якраз у цей момент посеред кімнати спалахнув яскраво червоний портал, звідки вийшов просто приголомшливий Арсен. У білосніжному костюмі із золотими вставками він виглядав, як справжній імператор. А чого вартував погляд, сповнений відвертої самовпевненості та рішучості, з терпкими нотками холодної небезпеки! Я ледве щелепу на місці втримала.

- Виглядаєш…

- Приголомшливо, – з придихом закінчила я фразу чоловіка.

- Витри слину і вперед! – підпихнула мене Тенея, не витримавши довгої мовчазної паузи, що відразу ж виникла між нами.