Артикул 5.

До самого вечора дівчата, зі зрозумілих причин, були не в гуморі. Радості не додавали й похмурі Арес та Колін, котрим добряче дісталося від Арсена Сеттера за те, що погано за мною дивилися. Взагалі, складалося враження, ніби я – новонароджене дитя, котрому без дозволу батьків і пукнути не можна. Та злість моя, якою б праведною не була, мало кого хвилювала.

- Чому саме Айтвен? – ревниво запитував Колін.

Арес при цьому кидав на нього вельми красномовний погляд, мовляв: «Мовчи! Ми з нею більше не говоримо». І стільки яскравої образи було в їх поведінці та словах, що мені залишалося лише важко зітхати та безперестанно просити пробачення.

Окрім цього, мене діймали важкі думи про Айтвена та Мейрам. Ніяк не могла покинути настирливе хвилювання за їх таємниче завдання та частково почувалася зрадженою. Не хочу присвоювати собі всю славу, але хіба не я розпочала це розслідування? Хіба не завдяки мені ми знайшли того ювеліра? Не я здогадалася, що Мейрам – це Лейла? Чому ж тепер мушу мовчки очікувати невідомого?

- Селесто! – гукнула мене чимось здивована Нерея.

Мить тому хтось постукав у двері, вона саме перевіряла, що то за гість вирішив нас навідати.

- Га? – підняла голову, відірвавшись від прочитання Щоденника Дамеля. Добряча його частина залишилася не дослідженою, чим я й вирішила зайнятися, не знайшовши собі іншого діла.

- Тобі хтось надіслав букет.

Тепер здивовано вирячені очі були у всіх трьох.

- Ти не помилилася? Квіти точно для мене? – перепитала, прийнявши у свої руки величезний пакунок білих кущових троянд.

- На листівці вказане твоє ім’я, – знизала плечима сусідка.

Обоє дівчат влаштувалися по обидва боки від мене, в очікуванні глянувши на маленьку картонну записку.

- Чекатиму на тебе о сьомій біля центрального виходу з академії. Твій майбутній чоловік! – прочитала я тихо.

- Боги! Це так романтично! У тебе з’явився таємний шанувальник? – захоплено викрикнула Тенея.

- Або геть не таємний, і це просто ми про нього не знаємо, – підозріливо зіщулила очі Нерея.

- Зізнайся, це хтось із тієї трійки, з якою ти весь час вештаєшся?

- Сподіваюся, не Айтвен?

«І чого ж його так всі не люблять?» – зітхнула подумки, вголос видавши:

- Ні, не він. Жоден з них, – я зніяковіло зам’ялась, вагаючись, чи варто про все розповідати подругам. Збагнувши, що робити з цього ще одну велику таємницю – поганий варіант, котрий моя совість не витримає, розказала всю дивовижну правду: - Це лорд Сеттер.

- Арсен Сеттер?! – здивовано викрикнула Нерея, опісля злякано закривши рот рукою.

Тенея просто мовчки присіла на землю. Ну як присіла… впала. Сусідками заволодів пекучий стан глибокого шоку, котрий вартував мені недовірливих поглядів.

- Несмішний жарт, – серйозно похитала головою руда красуня.

- Почуття гумору вартувало б відкоригувати, – підтримала її крилата стихійниця.

- Не хочеш говорити – так і скажи, – надулася менталістка.

- Та я серйозно, – закотила очі, - сама мало що розумію, але абсолютно точно не довіряю його словам.

- І правильно робиш. Ти в нас красуня, звісно, але багатії, ба більше титуловані персони…

- Особливо Сеттер, – перебивши подругу, діловито покивала головою Нерея.

- …не дивляться на хороших дівчат. Вони шукають разової втіхи. Їм до душі легкодоступні та дурні повії, тому не твори марних надій, аби потім не збирати їх уламки, – якось геть сумно промовила Тенея, врешті-решт піднявшись із підлоги.

Від її слів на моє серце впала якась незрозуміла важкість. Щось неприємно обвило його з усіх боків і змусило боляче вдаритись об грудну клітину. Це було розуміння. Я й без того чудово усвідомлюю, що нам у жодному разі не бути разом. Надто вагомі бар’єри розділяють наші життєві шляхи. Однак, чому від цього на душі так гірко?

- То ти підеш? – кинула на мене з-під лоба погляд Нерея.

- Звичайно що ні, – зім’яла записку та викинула її у смітник.

Позбутися квітів рука не піднялася. Таки шкода псувати красу. Вони ж не винні в тому, що їх мені подарувала не та людина.

Одначе піти на побачення таки хотілося, бодай із простої цікавості. Ні, я не настільки наївна, аби повірити у раптові палкі почуття другого принца імперії, проте поспостерігати за розвитком подій було б цікаво. Головне не обпектися потім. Ігри з найстрашнішою та найвпливовішою, після імператора, людиною імперії навряд чи можна назвати безпечними.

Час до вечора сплив, майже, непомітно. Як тільки на годиннику пробило пів на сьому, затіяла активні збори. Виряджатися не стала: натягла звичну, але ще не ношену, скромну сукню, волосся розпустила, передумавши заплітати у повсякденну косу, припудрила лице (точніше, видимі його ділянки), та нанесла прозорий блиск на губи. От і вся моя косметична магія.

- Таки надумала йти? – кинула на мене поблажливий погляд Тенея.

- Не дивись так страшно. У мене абсолютно точно немає жодних почуттів до нього, тому хвилювання - зайві, – зніяковіло відвела погляд на своє відображення в дзеркалі.

- Почуттів – можливо, але симпатія очевидна, – розвела руками дівчина.

- Він усього лише мій… – я замовчала, не знаючи, як правильно схарактеризувати роль лорда Сеттера у своєму житті, адже наші дивні стосунки цілком можна було б назвати діловими. Проте провокують і підтримують їх одні лише секрети, тому я туманно закінчила: - колишній ректор.

Мою таємничу заминку подруга сприйняла по-своєму. Багатозначно хмикнувши, вона знову занурилась у читання, похмуро зазначивши:

- Коли тобі розіб’ють серце, мої плечі з готовністю зустрінуть твоє слізне обличчя. І не кажи потім, що я не попереджала.

Нічого не відповівши, підхопила плащ і посунула на вихід. Свою невдоволену совість, котра погоджувалася зі словами Тенеї, заспокоювала тим, що ні на що особливе й романтичне я не сподіваюся. Просто втамовую цікавість.

На вулиці вже давно царювала темрява. Жодної живої душі дорогою до брами я не стріла, від чого на серці стало якось легше. Хай там що, а мене діймали цілком виправданні хвилювання: раптом нас із Арсеном хтось побачить і пустить непотрібні чутки по Дамільтону. Тоді вижити тут однозначно стане ще важче. І хай мене ніколи не хвилювали чужі пересуди, рано чи пізно вони дадуть свої плоди та, впевнена, зламають мене. Таки не існує у світі цілком невразливих людей, хто б і що не говорив усупереч цьому.