Артикул 5.

- Повірити не можу, що ви вмовили мене на цю авантюру, – незадоволено бубонів собі під носа Айтвен.

- Не вір, будь ласка, подумки, – шипіла на нього Мейрам, спускаючись аварійними сходами із будівлі Цілительського будинку.

- Мовчіть, ви привертаєте зайву увагу, – пошепки гарчала на них, рухаючись останньою.

Якщо ви досі не зрозуміли, то зараз ми займалися злочинною діяльністю, а саме – втікали з відкритої лекції пані Ексель, користуючись єдиною можливістю непомітно злиняти до ювелірного дому, про який учора говорила Тенея. Єдиним виходом, котрий не контролювала охорона, організована керівництвом академії, були аварійні сходи, на котрі ми потрапили через вікно незамкненої палати на восьмому поверсі. Висота, варто сказати, була страшнюча, але нас це не зупинило. Якщо не зараз, то більше ніколи.

Айтвен, до слова, з самого ранку плювався злістю. Після вчорашньої розмови з Мейрам, він відкрито її ігнорував, виявляючи тим самим свій гнів та образу, одначе весь час залишався поруч, не відходив далі, ніж на два-три кроки, постійно ловив її руку, не міг відвести погляду. Його ненав’язлива турбота приємно хвилювала Нахасе, попри те, що та вдавала, ніби її дратує увага хлопця.

Важкі характери у цих двох, але я за них щиро щаслива. Справжнє кохання – велика рідкість у наш час. Куди більше сучасних людей цікавлять гроші, слава, влада та все похідне. Суспільство прогниває зсередини.

- Куди далі? – поцікавився бойовик, роззираючись.

- Ювелірна майстерня Аскера, вулиця Білого Ведмедя, 3, – прочитала я короткий запис із папірця, врученого вчора Тенеєю.

- Це сусідня. Йти недалеко, я знаю короткий шлях, – промовив Айтвен і, схопивши сейнашку за руку, повів нас у потрібному напрямку.

Рухалися ми якимись закутками, двориками й тісними вуличками, намагаючись зайвий раз не потрапляти вартовим під очі. Дорога, й справді, багато часу не забрала: всього якихось сім хвилин – і от ми на порозі помпезної ювелірної крамниці, чия золота вивіска «Аскер» на фоні чорно-фіолетового матового покриття виднілась іще здалеку.

Біля дверей стояли двоє лисих плечистих охоронців у темно-фіолетових костюмах з ідеально білими сорочками. Вони пробіглись по нас байдужим поглядом і дали мовчазний дозвіл увійти до приміщення, що ми й зробили.

Всередині панувала по-справжньому магічна атмосфера. Стільки дорогоцінного каміння та вишуканих прикрас я в житті ще не бачила. Все тут світилось багатством, переливалось усіма кольорами райдуги, чарувало погляд, манило взяти в руки, аби на дотик відчути цю тендітну, та таку недосяжну розкіш.

Мов зачарована, я наблизилась до самотньої вітрини, що стояла по центру зали, огороджена червоними стрічками. Біля неї вже стояв хтось у чорному плащі зі схованим під глибоким капюшоном обличчям, утім я не звернула на цю людину жодної уваги, бо не могла відвести очей від просто неймовірно прекрасного сапфірового комплекту, що лежав поверх чорної оксамитової подушки.

- У вас чудовий смак! – почувся чийсь вдоволений голос збоку. - Комплект, гідний імператриці. Неймовірно тонка робота, справжній витвір ювелірного мистецтва. Я б волів його не продавати, але таку красу гріх обмежувати вітриною.

- І ціна теж вражає, – збентежено додала я, зобачивши на ціннику аж один, два, три… вісім нулів!

-Тому, що якісно, – пояснив, схоже, власник крамниці, - тисячолітнє біле золото з підводних печер Кореанії, загартоване жаром підземних вулканів і холодом підводних течій. Надзвичайно міцне: не порветься, не потьмяніє, не втратить свого неймовірного блиску. У поєднанні з насиченими синіми сапфірами – взагалі відвал голови. До того ж саме плетіння – надзвичайно складна ручна робота, виконана у древньому стилі. Кожен виток, кожен згин і вигин – це прихований магічний код. Якщо придивитися, ви побачите руни. Цей комплект не такий простий, яким може здатися на перший погляд. Це захист, зброя і просто гарна прикраса одночасно.

- Прикольна штукенція, але ми її купувати не збираємось, – уклинився в розмову Айтвен.

- Нам потрібен власник цієї крамниці, – додала Мейрам, кинувши байдужий погляд на сапфіровий комплект.

- Ось він я, – гордо випер груди вперед чоловік, - що вам потрібно?

- Ми хочемо дізнатись ім’я людини, котра придбала у вас цей комплект, – я витягнула вперед руку з прикрасою.

- Хм… – задумався чоловік, почухав потилицю й похитав головою: - не маю права розголошувати подібну інформацію. Це протизаконно.

- Але ж… – я хотіла пояснити, для чого нам це потрібно, однак Айтвен зупинив мене помахом руки, продемонструвавши Аскеру якийсь невеличкий нефритовий знак.

- Я проводжу таємне розслідування за наказом самого лорда Сеттера. Це, – хлопець кивнув на нас із Нахасе, - свідки у справі жорстокого вбивства. Сережку з вашого комплекту знайшли на місці злочину. Ймовірно, вона належала вбивці, тож для нас важливо дізнатися, хто її власник. Даю гарантії, що надана вами інформація сприйматиметься як допомога слідству.

Говорив Айтвен настільки серйозним і проникливим тоном, що навіть я повірила його словам. Так, ми свідки. Так, справжнє розслідування. І так, за наказом голови Таємної Канцелярії. Ніяк інакше!
Трецин задумався. На обличчі його проступали виразні сумніви, втім, бойовик вирішив його добити:

- Якщо розслідування пройде успішно, імператор особисто вручить вам подяку. Думаю, не варто пояснювати, як це прославить ваш бізнес.

- Яку подяку? – зацікавлено подався вперед чоловік. Взагалі, на вигляд він був доволі молодим, понад тридцять п’ять, напевно, не дала б, однак від нього так і віяло дитячою наївністю, що зіграло нам на руку.

- Відповідну грамоту і, звісно, медаль. Золоту, – вже зовсім пошепки додав племінник імператора.

Очі Аскера немовби спалахнули німим захопленням. Губи розтяглись у солодкій усмішці, на щоках з’явилися маленькі ямочки, тон голосу враз став привітнішим…

- Ходімо до мого кабінету, – попросив він тихо, після чого звернувся до того покупця, що досі стояв біля сапфірового комплекту: - зачекайте, будь ласка, хвилинку, я зараз пришлю свого помічника.