Артикул 3.

До кімнати поверталась у змішаних відчуттях і під конвоєм трьох похмурих бойовиків. Витівка лорда Сеттера прийшлася їм не до душі, тож відтепер усі троє обіцяли ходити за мною, як каченята за мамою качкою, що не додавало радості.

Втім, зараз мене це мало хвилювало. Куди більше цікавила реакція другого принца імперії на мою правду. Чому він поводився настільки дивно? Що його розсмішило? І про які відчуття він говорив?

- Ну все, прощаємось, – вернув мене в реальність голос Коліна.

- Без нас нікуди не ходи й ні з ким не говори! – суворо наказав Айтвен.

- Самозакоханим ловеласом ти подобався мені більше, – зітхнула розчаровано.

- Мені знову називати тебе крихіткою? – поцікавився той діловито.

- Забудь, – звела очі до стелі, після чого звернулась до Ареса: - Завтра ж твоя черга наглядати за мною?

- Так, – кивнув той стримано.

- Чудово! Тоді попереджаю, що в нас виїзна лекція. Третя за рахунком. Пані Ексель обіцяла зводити цілий потік до столичного Цілительського будинку при імператорському дворі. Тому на цей час ти вільний.

- Я поїду з тобою, – з готовністю попередив хлопець.

- У цьому немає потреби. Ректор обіцяв виділити спеціальний супровід, – заспокоїла друга, на що той лишень неоднозначно кивнув. - Якщо питання закінчилися, до побачення!

Не встигли хлопці й слова промовити, як опинилися по іншу сторону дверей. Ну все, однією проблемою менше. Залишилося владнати іншу. Ту, що має сейнашське коріння.

***
Дівчата, що не дивно, досі спали. Схоже, не лише в мене вчора був хороший відпочинок. Судячи з пустих пляшок від червоного ігристого, веселощі панували тут добрячі. От тільки бокалів на столі три, а сплячих красунь - дві.

Здогадливо всміхнулася та підійшла до своєї тумбочки. Відсунула нижню шухляду, з котрої, як я й думала, зник щоденник Лейли, і дістала звідти маленьку непримітну прозору кульку. Придбала цю чудесну річ на щорічному ярмарку в Удеї рік тому. З вигляду, звичайна собі дрібничка, одначе здатна знімкувати та архівувати те, що відбувається навколо неї. Вчасно згадала, що пані Ернсон привезла її у день мого вступу до САДу. От тепер і знадобилася.

Перш ніж робити поспішні висновки, уважно переглянула запис. Перші десять годин довелося пропустити, а от далі почалося дещо цікаве. Щось, що вкінець підтвердило мої нещодавні здогадки. Тепер залишилося вибити щиросердечне зізнання з нашої заморської подруги.

Тихо прокравшись до дверей і висковзнувши в коридор, попрямувала до кімнати Нехасе, що знаходилась декількома поверхами вище. Принцесі сусідньої імперії, звичайно що, виділили особисті апартаменти, яких тут було небагато. Ще одні належали Азрі Кентінгем, і я молилась усім вищим силам, аби не надибати її десь по дорозі.

Та вочевидь, усі вищі сили сьогодні брали приклад з людей і досі спали безпробудним сном, інакше як пояснити те, що мої найщиріші молитви залишилися проігнорованими?

- Ой, здається, в мене тут завелася міль. Не інакше, як з нижніх поверхів прилетіла, – промовила дівчина до своїх подруг, навмисне не звертаючи на мене своєї «царської» уваги.

- Цікава дружба. Вона завжди про вас так говорить? – співчутливо звернулась до... Сари та Есми, здається.

- Що? Ні! Це вона про тебе, дурна курко, – скривилась остання.

- Так, а як я можу бути міллю, якщо я – дурна курка? Сама подумай.

Дівчина, виказуючи свою недалекість і вузькість розуму, й справді задумалась. Азра роздратовано звела очі до неба і стрілила недобрим поглядом на приятельку.

- Ти тут небажана гостя, тому краще піди звідси, – стримано попросила Сара.

Ця дівчина з першого дня нашого заочного здалася мені адекватною, розумною людиною. Вона не дивиться на мене та інших з погордою, не виявляє презирства та зневаги, завжди спокійна й задумлива. От тільки що її звело з цими вузьколобими видрами? Сумніваюся, що їй із ними справді цікаво.

- Що тут за шум? – в коридор визирнула незадоволена Мейрам.

Усі троє дівчат якось разом здригнулися. Азра й Есма злякано, але Сара… в її погляді читалося щось абсолютно інше. Щось щемливе та недовірливе. Вона, начебто, навпаки, навіть рада була стріти сусідку своєї подруги.

- Дівчата вирішили привітатися, – всміхнулася я невинно, - але вони вже йдуть.

- Звичайно що! Бридко дихати з вами одним повітрям, – вкотре плюнула брудом Кентінгем і швидко вшилася звідси.

- Можеш тоді взагалі не дихати, – кинула їй навздогін і задумливо звернулася до Нахасе: - Мені здалося, чи вона тебе боїться?

- Що ти тут робиш? – замість відповіді поцікавилася та дещо схвильовано.

- А! Прийшла забрати одну свою річ, – знизала плечима. - Може, запросиш, чи тут з’ясовуватимемо стосунки?

Важко зітхнувши, дівчина відійшла вбік, гостинно махнувши рукою:

- Ласкаво прошу! – попри сказане, у цих словах не було і каплі радості чи ласкавості.

Та мене це ні на секундочку не образило. Я впевнено ввійшла до кімнати, котра виявилася гостинною, і безсоромно впала на диван, що стояв у її центрі. Господарка апартаментів залишилася стояти в декількох метрах від мене, невдоволено склавши руки на грудях.

- Не розумію, про що ти говориш… – почала вона невдоволено.

- Якби не розуміла, не впустила б, – перебила впевнено, додавши із легким прижмуром: - Сама все розкажеш, чи мені допомогти?

Дівчина міцно стиснула губи та спрямувала на мене довгий задумливий погляд. Виглядала вона якось утомлено та розбито.

- Я справді не беру в тямки, про що йде мова. Нічого я в тебе не брала, можеш усе тут обшукати, – щедро дозволила сейнашка.

- Отже, ти вже встигла передати його батьку. І які ж твої подальші плани? Збираєшся найближчим часом покинути академію? – я відчувала внутрішню дратівливість, стосовно того, що мене тут і зараз мають за дурня. Одначе розуміла, що Мейрам Нахасе аж ніяк не могла знати про те, що мені відома її таємниця.

Дівчина, почувши від мене такі слова, здригнулась і на крок відступила. Декілька хвилин вона розгублено кліпала очима, опісля важко зітхнувши, видала: