Розділ 2. Артикул 1.

Усе хороше рано чи пізно закінчується. От і мій короткий відпочинок скоро добіг кінця. Розпрощавшись із пані Ернсон, паном Теліасом та іншими, повернулася до кімнати, приємно втомлена та щаслива. Вже вранці близько дев’ятої ми відбули до столиці.

- Давно так круто не відпочивав. Потрібно буде колись обов’язково повторити, – зітхнув Колін, кинувши на стаціонарний портал журливий погляд.

- З поверненням! – безрадісно зустрів нас сонний голова студентської ради. Лютик, здається.

- Котомас Нересович просив передати, що очікує вас у своєму кабінеті. Негайно.

Не промовивши більше ні слова та смачно позіхнувши, хлопець розвернувся і криво посунув до виходу.

- Всіх, чи лише цих трьох? – кинула йому навздогін, вказавши пальцем на бойовиків позаду себе.

- А вам, студентко, якесь особливе запрошення потрібне? – відповів той на ходу.

- Ви щось знаєте з цього приводу? – звернулась підозріливо до друзів.

- Рівно те ж, що й ти, – похмуро одказав Айтвен і першим рушив з місця.

Ми приречено попленталися слідом. І що тільки треба цьому коту з-поза ранку? Нормальні створіння у неділю сплять щонайменше до обіду. І я б із превеликим задоволеннями ще з три годинки поніжилась у ліжечку.

Проте, це бажання безслідно зникло, вартувало нам дістатися місця призначення. Яке ж було моє здивування, коли в кабінеті голови академії ми зустріли одразу двох її керівників: нинішнього та ексректор, себто Арсена Сеттера власною таємничою персоною. Чоловік собі не зраджував: як завжди, у чорному; як завжди похмурий і як завжди, з поганими новинами.

- Доброго ранку, студенти! – привітався з нами Нересович. - Як пройшла поїздка?

- Чудово, але пропоную перейти відразу до суті справи, – племінник імператора, схоже, сьогодні встав не з тієї ноги й загубив рештки свого настрою десь по дорозі.

- Пройшло вже два тижні з того трагічного моменту. Гадаю, всі ми отямились і можемо нарешті допомогти слідству.

Говорячи про «всіх нас», кіт, чомусь, дивився винятково в мою сторону. І хоч повертатися до звичного хаотичного й небезпечного ритму життя не хотілося, я мовчки кивнула.

- Що ж, у такому разі лорд Сеттер коротко окреслить те, що нам уже відомо про події двотижневої давності. А ви, Селесто, опісля доповните їх своїми деталями.

Я знову кивнула, перевівши погляд на Голову Таємної Канцелярії.

- Почну з того моменту, коли на Айтвена та Ареса здійснили напад, – чоловік говорив сухо та впевнено, у своїй звичній манері, далекій від учорашньої чутливості. - Тим, хто перейняв ваше замовлення, був…

- Допельгангер, – перебила я, аби принц не сказав «Робін». Те створіння не було моїм найкращим другом, отже й ім’я перевертня не варто оповивати флером зрадника.

- Звідки вам це відомо? – вклинився в розмову Котомас.

- Він перетворився тоді в печері на гігантського вовка й одним помахом лапи зірвав з мене сталеві ланцюги. А я чітко пам’ятаю, що тієї ночі, коли поранили хлопців, чула чиєсь виття, – знизала плечима, котрими від згадки про той вечір аж пересмикнуло.

Очі лорда Сеттера в темноті кабінету, здалося, блиснули золотом. Вилиці на його лиці набули хижої чіткості, а вираз обличчя зробився кам’яним. Що спричинило такі різкі метаморфози, для всіх залишилося таємницею.

- Гм… Мабуть, що, продовжу таки я, – слово знову взяв на себе реальний ректор САДу. - У планах Хаосового слуги було повністю позбавити тебе захисту. Проте йому це вдалося лише частково. Допельгангер розумів, що після нападу на хлопців, Арсен оточить тебе ще більшою кількістю охорони, тому організував відволікаючий маневр.

- Приїзд спадкоємного принца та леді Мермонт не був випадковістю. Вони просто перейняли на себе увагу охорони, – прошепотіла осяяна здогадкою.

- Що вкотре доводить про зрадників в оточенні імператора, – важко зітхнув Арес.

- Події, котрі відбулися далі вам частково відомі. Ворог використав закляття сліпоти й активував одноразові блокатори, аби позбавити студентів магії або принаймні ускладнити її використання. Одночасно з цим здійснили напад на Алану та Верана, через що лорд Сеттер упустив вас із поля зору…

- Що з вами було далі? – перебив колегу другий принц імперії. Схоже, свої емоції він трохи втихомирив.

- Отямилась у якійсь піраміді, ви, напевно, бачили її, якщо досліджували місце злочину. Пробула там достатньо довго, весь цей час намагалася знайти вихід. Потім по мене прийшли громили в масках. Їх було двоє. Я, звісна річ, спробувала втекти, але… – голос здригнувся. На мить замовкла, заспокоїла себе думкою, що все вже позаду, після чого продовжила: - Мене двічі вдарили по обличчю. Дезорієнтована, я не змогла більше чинити опір, та й розуміла, що самотужки протистояти вестеронцям не зможу. Далі мої руки та ноги скували ланцюгами, поклавши тіло на вівтар. Старий жрець, котрому вовк пізніше зніс голову, збирався перенести мою магію в тіло дитини. Уявляєте, вони й дітям нав’язують свої божевільні ідеї? Повірити не можу…

- Не відходь від теми, – попросив Колін.

- Я повинна була стати жертвою Хаосу, однак втрутився допельгангер. Він не бажав мені смерті, тому звільнив і наказав тікати. Вже на поверхні вдалося зв’язатися з Айтвеном, утім той малий хлопчисько пішов слідом за мною. Він збирався закінчити ритуал, але вовк і його… – я судомно зітхнула, закінчивши: - Далі ви все знаєте.

В цей момент я ледве стримувала свої емоції. Спогади тієї ночі спалахнули в моїй пам’яті настільки яскраво, що знову довелося пережити кожну секунду. Не передати словами, наскільки це страшно.

Одначе, я трималась. Менше всього хотілося тут і зараз впадати в істерику та вити від того, як сильно я перелякалась. Не та авдиторія і не той час.

- Ми зробимо все, щоби викорінити цю погань із наших земель, – пообіцяв Айтвен, до побіління стиснувши руки в кулаки.

- Це ще не все, – додала зітхнувши. - Допельгангер розповів мені одну легенду.