Артикул 2.

З появою нового старого ректора жити в академії легше не стало. Відтепер загальні правила поведінки зробились іще жорсткішими. Покидати межі академії навіть на вихідних заборонялося як студентам, так і викладачам. Аби ситуація була контрольована, кожному роздали спеціальні браслети-маячки, що сповіщатимуть керівництву про правопорушення. В разі нагальної потреби будь-хто може попросити в ректора письмовий дозвіл на виїзд до міста або ж родового маєтку. Проте це не означає, що його обов’язково нададуть, – усе на розгляд Котомаса Нересовича.

Другою неприємною новиною стало збільшення бойових дисциплін у курсів, недотичних до цієї спеціальності. Відтак, окрім веселих ранкових «руханок», обов’язковими стали довгі фізичні та магічні тренування на полігонах, спрямованні на розвиток у студентів атакувальних та захисних навичок.

Останній наступ вестеронців показав, що студенти САДу не готові до таких раптових бойових заворушень, ба навіть більше, не орієнтуються в закляттях. Після декількох позапланових понеділкових перевірок, ректор був відверто розчарований рівнем підготовки своїх вихованців. Він обіцяв переглянути професорський склад, стосовно його викладацьких здібностей, і поповнити справжніми професіоналами. Бо за роки викладання в Дамільтоні деякі окремі особистості втратили не лише молодість, а й уміння навчати.

На цьому лють Котомаса Нересовича не вщухла. Кіт пішов далі та вжив кардинальних заходів. Заборонив проведення будь-яких формальних чи неформальних святкових заходів, окрім зимового балу. За порушення цього правила, всіх організаторів та учасників він обіцяв позбавити права навчатися у Столичній Академії.

Отож, тутешнє життя набуло нового забарвлення. Воно грало всіма відтінками сірого, чорного та болотного. Думаєте, студенти так легко змирилися з військовим режимом? Було б непогано. Втім, знайшлося достатньо самовпевнених індивідів, котрі справою принципу вважали ігнорування встановлених норм. Доля цих унікумів, гадаю, й без пояснення зрозуміла.

- Думала, у світі не існує створіння, вимогливішого за мого батька, – скаржилась під боком захекана Мейрам.

Наш новий викладач - професор Мембрук - зі садистським задоволенням дві години витягав із нас душу своїми тренуваннями. Чого ми тільки не робили! Від однієї згадки про заплив болотом зі зв'язаними ногами все тіло починало тремтіти, а кінцівки відмовлялися функціонувати. Воістину жорстока людина.

- У тебе ще є сили на розмови? – застогнала я, ледве перебираючи ногами.

Так склалося, що тренування у нас із Мейрам збіглися за часом. Ми саме тримали курс до літніх душових кабінок. Шанс нормально прийняти душ тут значно більший, ніж у гуртожитку з коридорною системою планування. Так, погода зараз, м’яко кажучи, дещо прохолодна – таки друга половина осені скоро за середину перевалить, – утім подібні купальні оздоблені лікувальними чарами, тому шанс захворіти – мінімальний. Отож, вибір очевидний.

Роздягальня, де нам вартувало залишити речі, вже пустувала. Останні декілька дівчат, відбиваючи зубами чечітки, вибігли прямо перед нашою появою, тому роздягалися ми в тиші та комфорті.

- У мене волосся за блискавку зачепилося, можеш допомогти? – попросила сейнашка, чия голова опинилася в заручниках спортивного костюма.

Посміюючись, обережно вивільнила її волосся та відступила на декілька кроків. Принцеса, не соромлячись оголилася до спідньої білизни та вдячно мені посміхнулася.

- Подобається? – запитала вона хитро, зловивши мій зніяковілий погляд. - Люблю комфорт і красу у всьому.

- Що це за шрам? – випалила я, не подумавши. Адже саме він привернув мою увагу, а не витончене мереживо бюста. Тонкий, подовгуватий, нанесений у районі сонячного сплетіння, рівний, отже, завданий був одним точним ударом.

- Невдало впала в дитинстві, – відмахнулася дівчина, миттю розвернувшись до мене спиною.

Я ж нахмурилась, потупивши погляд. І знову брехня. Від падіння поріз вийшов би хаотичний, рваний, а тут майже ювелірна робота. Не подобається мені все це.

- Ти йдеш? – поквапила мене принцеса.

- Так, так, – позбувшись одягу, обмотала тіло полотенцем і попрямувала до кабінок, котрі розмістилися у внутрішньому дворику, огородженому високим парканом.

Шкіри торкалася приємна вечірня прохолода. Свіжість повітря і блаженна тиша цього далекого від студентів місця заворожували, нагадували про безтурботне життя в Удеї, де мене ніщо не турбувало та не лякало, як тут і зараз. Гаряча вода розслабила м’язи, змила бруд і втому важкого дня, очистила думки. Та раптова здогадка, змусила мене здригнутися від неприємних мурах і прогнала відчуття безтурботності. У пам’яті миттю спалахнув момент, коли я, лежачи на вівтарі, готувалася зустріти смерть від рук жерця. Мовби наживо прозвучали його слова "магії потрібна жертва". Серце мимоволі забилося швидше, а руки почали тремтіти.

Зажмурившись, зробила кілька глибоких подихів і вирішила покінчити з водними процедурами. Та як тільки я наблизилась до роздягальні, вух торкнувся чийсь ледь чутний шепіт:

- Я знайшла його, залишилося тільки забрати.

- Що ж, я радий, – схоже, Мейрам знову говорила з батьком. - Розберися з цим якнайшвидше та повертайся додому. Шаннара підшукав для тебе хорошу пару…

- Тату! – обурилася Нахасе, після чого осіклася і продовжила знову злим шепотом: - Кого б ви не обрали своєю жертвою, знай, цей бідолаха довше дня не проживе.

От тепер я впізнаю войовничий характер зміїного народу. Тільки у світлі власних здогадок, ця ситуація набувала нового розуміння. І я мушу якнайшвидше перевірити свої підозри, аби не зробити хибних висновків.

- А ти швидко! – я спокійно ввійшла до приміщення з виглядом найщасливішої людини у світі. Зрозуміла річ, про те, що я щойно підслуховувала, не сказав жоден м'яз на моєму обличчі. Та тримати спокій було важко.

Сейнашка, почувши мою появу, здригнулася, схвильованим та разом з тим обурено-напускним тоном відказавши: