Епілог

Стук в двері змусив мене розплющити очі. Я через силу підвелася на подушці і озирнулась – то це був сон? Але коли я повернулася з балу і чому нічого не пам’ятаю?  

– Увійдіть! – довелося швидко вибратися з-під ковдри і накинути халат.

Може тут в замку щось трапилось, чи це слуги принесли гарячу воду і сніданок? Але навіщо так гуркотіти? Запитань було багато, та за мить в кімнату влетіла тітонька.

– Як можна спати, коли навколо таке діється? Негайно одягайся, нас всіх чекають у вітальні!

– Що сталося?

– Навіть не знаю, з чого почати! Кажуть лорд Уорік зник і мабуть, підозрюють когось з нас, – затараторила вона, поки я одягала сукню та приводила до ладу зачіску. – Ще б пак, адже це сталося просто в бальній залі!

– Та поясніть, нарешті, про що мова? 

– Яка ти недолуга! – тітка за звичкою зривала на мені поганий настрій. – Кажу ж щось не те в цьому замку, як відчувала, не треба нам було сюди їхати. Ви таке чули? Вся бальна зала промерзла наскрізь, навіть дрова в камінах засипані снігом! А його самого, тобто лорда Уоріка востаннє бачили саме на балу. А потім – фьють! – вона змахнула руками, – він взяв та й вилетів у вікно! А як інакше це пояснити, коли ніхто не бачив як цей дивак виходив? І ніде в замку його немає! 

Я завмерла, спогади про розмову з Хіткіфом змусили серце шалено забитися. Вилетів у вікно? Якби я вірила в казки, то сказала б, що так і сталося. Адже він назвав себе крижаним драконом, безсмертною істотою, яка не може залишатись в замку більше ніж на одну ніч. В голові все переплуталось.   

– Та досить вже! – тітка озирнулась на мене, а я так і стояла, тримаючи в руках щітку для волосся.  – Ніхто не буде тебе роздивлятись, пішли, вже точно всі зібралися, я пропущу найцікавіше.

Вона першою покинула спальню і довелося чи не бігом слідувати за родичкою, яка й по дорозі розмірковувала, які ще плітки привезе додому. Скоро ми спустилися до вітальні – великої і холодної, де всі присутні розмовляли пошептом та очікували новин. Присутність дворецького я помітила не одразу – він стояв в тіні та тримав в руках якісь папери. 

– Тепер, як я розумію, всі зібралися, – почав він сухим та байдужим голосом. – Деякі непередбачувані події змушують мене зробити термінове повідомлення. Отже, прошу вислухати уважно, бо зараз я зачитаю волю лорда Уоріка.

В кімнаті запала мертва тиша, чути було лише як шелестять листки в руках дворецького. 

” Я лорд Хіткліф Уорік, перший герцог Аквитанський та маркіз Дорсетський даним підтверджую. Замок Сноувайл та навколишні землі я за своїм бажанням передаю нареченій у повну власність разом з усім майном та статками у розмірі (тут він назвав суму, яка змусила всіх ахнути). Вказане вважати дійсним з першого січня *** року.”   

Він знову згорнув папір та підвів голову. Всі досі мовчали, надто вражені новиною, аж поки моя тітка першою не подала голос.

– Ми надзвичайно раді почути цю новину, але… кого нам слід привітати? Лорд Уорік не назвав імені! 

– Ім’я не вказане, але я маю особисте доручення. Леді, якій дісталася честь стати нареченою хазяїна, отримала від нього подарунок. Це фамільна річ, яка існує в одному екземплярі і я легко її упізнаю. Чи дозволите ви поглянути на ваші руки? 

Всі ошелешено переглянулися, але ніхто не став заперечувати. Дворецький посеред мовчанки проходив між гостями і брав за ліву руку кожну з дівчат, що приїхала на бал. При цьому слуга продовжував зберігати кам’яне обличчя і я подумала, що це безмовно новий розіграш Хіткліфа. Адже він відверто насміхався над тими, хто хотів його “заарканити”. Мабуть, через це я спокійно дозволила взяти і свою руку.

– Міледі, – дворецький тільки тепер підвів очі. – Повинен вас привітати. Які будуть розпорядження?

Він коротко поклонився, а я підняла руку і замерла. Обручка! То це був не сон? Перстень був тонким, легким і майже невагомим, тому я зовсім не звернула на нього увагу. Він прикрашав мій безіменний палець і нагадував сніжинку, усипану діамантами. 

– Це якась помилка! – тітка підвелася. Її трусило від гніву і обурення, тоді як всі інші почали потроху приходити до тями. 

– Помилки бути не може, – холодно запевнив дворецький – Це каблучка покійної леді Уорік. Ви можете побачити її тут – на картині. 

Тітка його не слухала. Вона перетнула кімнату, схопила мене за руку і заклякла на місці.  – Чого тим мовчиш? Скажи що-небудь! Як таке взагалі можливо?!

Я розгублено опустила погляд, розглядаючи подарунок Хіткліфа. То це був не сон? Не видіння? Голоси гостей змусили повернутися до реальності. Ті, хто ще годину назад вважали мене не більше, ніж компаньйонкою, тепер шанобливо вклонялися та виказували свою прихильність. Я згадала слова Хіткліфа: “Пообіцяєте чекати ще рік і не виходити заміж”. Це була величезна спокуса, але я була певна, що стримаю слово. Всього лише рік – я почекаю, навіть  якщо мій наречений – крижаний дракон. 

***

Далі буде. Чекайте продовження в книзі” Істинна для крижаного дракона”