Глава 5

Ще ніколи я так не танцювала! Хіткліф вів впевнено і легко, так що здавалося мої ноги взагалі не торкаються паркету. Музика була чарівною, настрій неймовірно піднесеним, але дещо не давало спокою.

– Ви з самого початку все це задумали? – запитала я, поки ми виконували одне з танцювальних па. 

– Що саме? 

– Розіграти присутніх. Ви вигадали цю історію про прокляття, щоб уникнути одруження, але подумали, що цього буде замало. Раптом знайдеться дівчина, яка не побоїться стати вашою нареченою? Але тепер…

– І що ж тепер? – з легкою посмішкою перепитав Хіткліф та вклонився.

– Цей фокус з омелою, щоб відкрити бал, тепер вам дадуть спокій. Влучно придумано! 

– Хто вам сказав, що це був фокус? Ви точно мріяли про своє і неуважно слухали мене під час нашої короткої прогулянки, а тим часом я був з вами неймовірно відвертим! 

Тепер ми опинились на відстані, помінялись партнерами, але як тільки наші руки знову торкнулися, він продовжив, наче й не переривався.

– То на чому ми зупинилися? Пам’ятаєте, що я казав вам про лорда Уоріка?

– О так, – я посміхнулася. – Він дуже старий, розчарований в меркантильних жінках і над ним тяжіє прокляття. 

– Саме так. Але ви мені не повірили? 

– Жодному слову! Ви чи не найбагатша людина в країні, розумний, дотепний і… 

– Найнещасливіший серед людей. Дайте вашу руку, Вейло! 

Я розгублено простягнула йому руку, але як тільки наші пальці торкнулися сталося неймовірне. Люди в залі зникли. Музика замовкла, більше не було ялинки з вогниками гірлянд, а світло проникало в залу лише з величезного вікна.

– Я чекав і боявся цієї зустрічі, – тихо промовив Хіткліф. – Тому що не вірив в існування такої, як ви! Мені здавалося в нашому розбещеному світі вже не залишилось дівчини з чистим серцем, а якщо вона і існує, то ніколи не потрапить до мого вбогого прихистку. Коли я побачив вас, то просто не повірив своїм очам! Я хотів перевірити вас, зізнаюсь і зробив все, щоб відштовхнути вас з самого початку. Але ви терпляче поставились до моєї жахливої поведінки, ба більше, навіть не намагалися вивідати правду, за якою всі полюють. Що ж, тепер я повинен все розповісти. На мені дійсно лежить прокляття і винен в цьому лише я сам. 

Хіткліф на мить відвернувся до вікна, з якого лилося срібне місячне сяйво, наче збирався з силами перед тим, щоб заговорити знову. В мене ж було відчуття, що я сплю і бачу дивний сон.

– Колись давно… дуже давно, коли вас ще не було на світі, я образив одну жінку. Вона кохала мене, а я просто грав її почуттями. Я обіцяв одружитися, але насправді не хотів зв’язувати себе обов’язком, навіть коли дізнався, що вона при надії. Я хотів розбагатіти і шукав ту, яка б відкрила мені шлях до вищого світу, але дечого я не врахував. Моя коханка була не просто жінкою, в ній текла кров коронованої відьми. Знаєте, однієї з тих, кого колись спалювали на вогнищі. 

Я кивнула, бо слухала наче зачарована і не могла промовити ні слова. Хіткліф важко зітхнув. 

– Коли вона зрозуміла мої справжні наміри, то використала всю свою силу і наклала на мене прокляття. Вона сказала, що я отримаю багатство, але сидітиму на ньому наче дракон в печері. У мене буде стільки грошей, що в мене буде вдосталь кандидаток на місце дружини, але жодна з них ніколи не покохає мене. І я не буду більше відчувати нічого, крім холоду. Вічного холоду, Вейло! Вона перетворила мене на безсмертну істоту в людській подобі, з якої неможливо зняти чари. Я намагався, повірте! Роздавав гроші бідним, будував лікарні, опікувався сиротами.  та все це марно! Хіба тільки станеться диво і в новорічну ніч я зустріну чисту душу. Тут, у своєму фамільному замку. Я зустрів вас. Я закохався з першого погляду, коли побачив серед всіх цих розфарбованих ляльок у дорогих сукнях. Але я не зможу зробити вас своєю дружиною,  не можу вас навіть торкнутися, тому що перед вами крижаний дракон! 

У нього на мить спалахнули очі. Знову загорілися багрянцем, а потім Хіткліф рвучко стягнув рукавичку та притулив руку до вікна. По ньому побігли морозні візерунки, лід скував скло, потягнувся догори і закрив собою стелю. З рота в мене повалила пара, такий холод заповнив кімнату. 

– Тепер ви мені вірите? Як тільки настане ранок я змушений буду поїхати, а ви все забудете і повернетесь додому, або…

– Або?  

– Пообіцяєте чекати ще рік. Не виходити заміж. 

– Ви жартуєте? – я не могла стриматись. – У мене ні копійки за душею, я лише бідна компаньйонка, тому моя обіцянка нічого не буде варта. 

– Ви не знаєте свого майбутнього, але я його бачу. Маленькій сироті недовго залишилось бути під крильцем жадібної тітки. Вашої руки проситиме той, хто зможе дати все – становище, гроші, дім, дітей, все крім кохання. Але чи воно того варте?

– Я не піду заміж без любові. 

Хотілося сказати багато, та раптом до наших вух полинув бій годинника. Один, два, три рази. Хіткліф стрепенувся і зблід так сильно, що налякав мене. Візерунки на його камзолі засяяли, наче перетворилися на крижинки. 

– В такому разі, – промовив він хрипко та зняв з пальця перстень, – я залишаю вам це. На знак надії.

Він клав прикрасу в мою руку, а через мить все навколо затягнуло туманом.