Глава 4

– Де ти була? – зашипіла на мене тітка, коли я нарешті відшукала її серед гостей. – Тебе тільки за смертю посилати!

Вона вихопила з моїх рук накидку і розправила її на пишних грудях. Вочевидь Хіткліф мав рацію – хутро повинно було надати моїй родичці статусу, адже вона постійно поглядала на годинник. Водночас це позбавило мене від необхідності відповідати. Тітка нахилилась до кузини та голосним пошептом почала давати настанови: як привернути до себе увагу, де краще стояти, коли почнеться бал, та яку вести розмову з кавалером.

На щастя, мене ця нотація не стосувалася, бо ніхто й подумати не міг, що на таку гостю звернуть увагу. Я нарешті могла помилуватися розкішним залом та ялинкою, яка досягала стелі. 

Згадала, як колись ми з батьками ставили маленьку ялиночку у горщику. Як мама пекла імбирне печиво, а батько приносив червоні яблучка, щоб вішати їх замість прикрас. Від спогадів на очі навернулися сльози і я не помітила, як голови всіх присутніх повернулися до дверей. 

Музика змовкла і вперед вийшов лакей у білому з позолотою одязі. 

– Лорд Уорік, перший герцог Аквитанський, маркіз Дорсетський… – він продовжував вигукувати титули, а гості перешіптуватись і штовхатись, витягуючи голову. 

Мене теж охопило хвилювання, але ще більше цікавість. Я визирнула з-за плеча кузини і встигла помітити, як повільно відчинилися двері. Музики одночасно почали грати, а гості схилися в шанобливому поклоні. Я лише іноді підводила очі, але встигла помітити, що лорд Уорік зовсім не старий, отже Хіткліф просто наді мною пожартував. Той, про кого ми говорили рухався дуже вільно і тримався прямо, але його обличчя дійсно ховалося за маскою! 

– Вітаю всіх присутніх, – хазяїн замку нарешті зупинився біля ялинки і його голос здався мені знайомим. – Сподіваюсь, ви прекрасно проводили час і радий, що кожен з вас дочекався головної події цього вечора. За традицією на мені лежить обов’язок відкрити бал, але це така непроста задача! Тут стільки прекрасних жінок, що я боюся розгубитися. Що ж нам робити? - тепер в його тоні прослизнули насмішкуваті нотки. – Можливо, поки є час, спробуємо одну гру? 

Гості загомоніли та почали обмінюватися здивованими поглядами, але лорд Уорік наче нічого й не помітив.

– Що, як нам звернутись до старовинного звичаю? Тут в залі є омела, та сама, під якою цілуються на Різдво. Мою привезли з півночі і вона просто розкішна! – він зробив паузу та повільно роззирнувся довкола. – Думаю, ви знаєте, про що мова? Той, хто поцілується під омелою та зірве по одній ягоді повинен буде одружитися в цьому році. Може й мені довіритися долі, хто з вас дасть шовкову хустку? 

Жінки почали переглядатися, але, як на зло, у жодної не було при собі такої дрібниці. Тільки хутро, парча, важкий оксамит та все, чим доповнюють зимове вбрання. Розчарування на обличчі моєї кузини було таким відвертим, що мені навіть стало її шкода. 

– Невже мені так не пощастило? Немає в жодної з вас? – лорд рушив до гостей і пішов вздовж зібрання, поки не зупинився коло моєї тітоньки. – Ви дозволите? 

– Але… – тітка почала крутити головою.

– Я бачу декого у вас за спиною, юна леді, негарно ховатися, коли на вас чекає цілий зал гостей!

Те, що лорд звертається до мене, я зрозуміла не одразу. Про свою тоненьку косинку, яка закривала глибокий виріз сукні я геть забула, але тепер гості розступилися і до мене потягнулася рука в білосніжній рукавичці. 

– Обіцяю, що все вам поверну! – його губи склалися в посмішку, а з-під маски поблискували бешкетні очі.

– Звичайно.

Я потягнула за косинку та віддала її, хоча готова була провалитися крізь землю. Такими поглядами мене ще ніколи і ніде не з’їдали! Скільки заздрості і це від тих, хто мав гроші та титули! Мабуть, я б взагалі втекла, але хазяїн свята покрокував до омели і покликав слугу. 

– Зараз я зав’яжу очі, – повідомив він ошелешеним гостям, — і спробую знайти свою обраницю наосліп, щоб не образити жодну з тих, хто прийшов на бал! 

Мені раптом стало смішно. Не знаю, де зараз ховався Хіткліф, але я згадала його слова:  “Лорд Уорік запросив би Мері потанцювати, але в неї немає знаку!” Так от що він мав на увазі! Власник замка любив пожартувати! Нехай інші цілуються під омелою та дають одну одному обітниці, а він просто в руках долі! 

Я не помітила, як разом з натовпом опинилася зовсім близько до лорда Уоріка. Тепер я точно могла сказати – він дійсно молодий, високий та має прекрасну статуру, А ще одягнений в той самий парадний костюм, що був у Хіткліфа! Від несподіванки я не могла зрушити з місця. То незнайомець, який перестрів мене в коридорі і є сам лорд Уорік?! 

Моєї руки торкнулися довгі пальці, затягнуті в білосніжну рукавичку. Легким рухом він стягнув з очей косинку та зустрівся зі мною поглядом. 

– Ну що ж, моя люба Вейла, як видно це дійсно доля. Зірвіть свою ягоду першою, щоб я був певен – вас ніхто не примушує стати моєю парою.