Глава 2

Тепер він дивився на мене вже інакше, навіть з цікавістю і посмішка зробила пихатого аристократа на диво привабливим. Якби ми зараз були у вітальні і обійшлися без отруйних зауважень, він, напевно привернув би мою увагу. У всякому разі зовнішністю. 

– Я лише супроводжую тітку та кузину, – неохоче відповіла я – і якщо дозволите, вже піду, бо на мене чекають…

–  Почекають! Я нудьгую, а з вами цікаво поговорити,  – відмахнувся він, схопив хутро, що я тримала в руках, та накинув мені на плечі. – Ось так буде краще! Судячи з усього вам дали доручення принести цю підробку під соболя, бо тітоньці холодно. Маячня! Ось вам дійсно холодно, а в бальній залі, наскільки я пам’ятаю, зараз в залі топлять одразу п’ять камінів. Абсолютно нічим дихати! Отже, я роблю висновок – вас просто хотіли позбутися! 

– Але…

– Не сперечайтесь! У вашої родички є дочка. Не така приваблива, як племінниця, а тому на вашому фоні вона явно програє. Здогадуєтесь, куди я клоню? Вальс, багаті кавалери, всі ці жіночі хитрощі. Їй треба ловити свій шанс, бо час летить невблаганно, а новорічний бал скоро закінчиться. 

Він точно насміхався і отримував від цього неабияке задоволення. 

– Ви говорите неприємні речі, це не прикрашає чоловіка!

– Отакої! Але ж ми домовились казати одне одному правду? Я прийняв вас за служницю, каюсь – це була помилка. Також я чесно сказав, що ви одна з найвродливіших дівчат в замку, хіба я цим виявив неповагу? 

– Так, у вас погані манери. 

Чоловік розреготався.

– Хоч хтось наважився мені це сказати! Вражаюче! Що ж, я спробую виправитись, вашу руку, юна леді! Прогуляймося трохи і ви дасте мені такий шанс?

Я зі здивуванням подивилась на підставлений лікоть. Прогулятися по замку з незнайомцем, а якщо нас побачать? Це ж буде жахливий скандал, який бідна тітонька не переживе! Проте боротися зі спокусою виявилось важко.

– Перепрошую, але я не можу скласти вам компанію, бо навіть не знаю вашого імені. 

– О, знову умовності! – у нього опустилися руки. – Меня страшенно не щастить. Але сьогодні така незвичайна ніч, гості будуть брати участь в маскараді, то чому б мені також трохи не побути загадковим. Вам буде достатньо просто імені? Хіткліф. 

Він коротко поклонився, а я покліпала очима. 

– Просто Хіткліф, мілорде? 

– Нудно перераховувати всі свої титули, – він повів бровою і знову підставив лікоть. – Ну то як, ви згодні?

– Навіть не знаю.

– Облиште! Коли ще ви зможете побути собою без необхідності вести всі ці нудні світські бесіди! Ходімо, я знаю чудове місце, звідки відкривається вид згори. – мій дивний супутник поклав мою руку собі на зігнутий лікоть і впевнено покрокував вперед довгим коридором. – Отже, на чому ми зупинились.Скажіть, вам сподобалося фамільне гніздо Уоріків? Підозрюю, замок повинен був справити враження, адже ви живете… як би висловитися правильно, дещо скромніше. 

Я вирішила не відповідати на такі провокативні запитання. Їх мета була зрозумілою – зачепити за живе, але чому цей багатій обрав саме мене? Тепер він чекав, схиливши голову набік.

– Мовчите? Невже я знову був нетактовним? Якщо це так, щиро прошу пробачення, а щоб ви мені повірили поясню: я зневажаю гроші і тих, хто ними хизується. Ви – рідкісне виключення, тому я не хотів вас образити. 

– Досить просто нехтувати багатством, коли воно є, як от у вас!

– З чого ви так вирішили? – Хіткліф зупинився і голос у нього став трохи сумним. – Можливо, я найбідніший серед присутніх на цьому балу. Те, що мені потрібно, не купиш за всі скарби світу, боюся, я ніколи цього не отримаю…

Він кинув погляд кудись за моє плече та глибоко задумався. Рука в білій рукавичці раптом відшукала мою і обережно стиснула, але я не відчула тепла, скоріше навпаки. Здавалося, він замерз ще більше ніж я, бо пальці були просто крижаними. 

– Хочете послухати одну історію? – дуже тихо промовив Хіткліф. – Ту саму, яку слуги розповідають пошепки про лорда Уоріка? 

Я підвела погляд. Може то була просто гра світла і тіні, але очі мого супутника на мить спалахнули яскраво-червоними вогниками. Тепер я могла він нього відірватись, наче потрапила під дію справжніх чар.