Глава 9

Король опустився у крісло й грізно нахмурив брови:

– У вас є привід для веселощів? Бачу, ви й досі не відмовилися від ілюзії.

– Приводу сумувати немає. Щодо ілюзії, то не розумію, чому це вас турбує. Легенький обман щодо справжньої кількості зморшок на обличчі. Крім того, на жаль, ми не можемо самостійно зняти цю ілюзію. Ілюзіоніст, що наклав її, відбув з важливим завданням за межі маєтку й повернеться не скоро.

Айнерія взяла до рук ніж і виделку та почала різати запечену цесарку. Анвар кивнув на рибу і її поклали на його тарілку. Чоловік сидів незворушно, тримаючи руки на колінах:

– Дуже вчасно він покинув будинок, ви так не вважаєте?

– Навпаки, дуже не вчасно. Тепер ви підозрюєте, що я навмисно відіслала його. Краще б він зняв цю мою маленьку примху й ви б побачили, що нічого від вас не приховую, – королева поклала до рота шматок м’яса й з невимушеним виразом обличчя жувала їжу. 

Вона добре вдавала байдужість, але Анвар спіймав у голосі нотки фальшу. Він теж взяв до рук виделку й демонстративно сильно забив її у рибу, наче в його руках не столовий прибор, а гарпун. Відпустив пальці й виделка залишилася стояти вертикально:

– Якщо чесно, то я підозрюю, що він нікуди й не від’їхав. Напевно десь переховується в палаці.

– Ваша Величносте! Як можна? – в інтонації королеви відчувалися нотки обурення, – я б не посміла вас обманювати.

– Удам, що повірив, – король схопив виделку й витягнув на ній шматок риби. Уважно глянув на неї, й впевнившись, що кухар повибирав кістки, поклав до рота, – а як щодо Айне? Вона теж вибула з маєтку, отримавши завдання за кимось шпигувати?

– Це було б ідеально, але, на жаль, ні. Айне немає у будинку, вона покинула його давно.

– І чому я вам не вірю? – Анвар запитально вигнув брови.

– Навіщо мені брехати? Ви ж не думаєте, що я терпіла б присутність колишньої пасії мого чоловіка? – Айнерія піднесла білу серветку, вишиту золотистими нитками, до рота. Здавалося їй надто неприємно говорити про колишню кохану Елизара. Вона важко ковтнула та поклала серветку на стіл. Анвар міцно стиснув виделку:

– Може припинимо грати у ці ігри? Не вірю, що ви не знаєте де вона і не можете доставити її до маєтку. 

– Я спробую, але після того, як зізнаєтеся, навіщо вона вам.

Айнерія очікувально дивилася в очі й не зводила пропалюючого погляду. Анвар і сам не знав, навіщо йому зустріч з тією, яка цинічно зрадила та розбила серце. Він переконував себе – все це для того, щоб розкрити гру Елизара та його королеви, хоча насправді він скучив. Злився, ненавидів, але попри все кохав. Важко зітхнув та зізнався:

– Хочу поглянути в очі тієї, котра розтоптала моє серце. 

– Я чула інше. Айне звинувачувала вас у такій же провині, – королева заховала погляд у тарілку та почала розрізати цесарку, сильно натискаючи ножем. Дівчина немов виплескувала весь гнів на запеченій птиці. Анвар непорушно застиг, так і не піднісши виделку до рота. Вона зупинилася у декількох сантиметрах від його обличчя, яке не приховувало здивування:

– Ви говорили про мене?

– Тільки про робочі питання, – Айнерія навіть не підіймала погляду й інтенсивно розрізала м’ясо.

– Не схоже, що розтоптування сердець – це робоче питання.

– Ну, ми ж з вами саме це зараз обговорюємо.

Анвар поклав виделку зі шматком риби в тарілку й злегка нахилився вперед:

– Скільки ви їй пообіцяли, що вона погодилася втертися до мене в довіру, шпигувати, розповідати кожний мій крок, спокусити, а потім встромити ножа в спину? 

– Айне вас не спокушала, то все кляті квіти, – дівчина підняла тон розмови й поглянула на Анвара. Стиснула виделку у руках до побіління в кісточках, її брови насупилися, а губи сердито склалися докупи. Король зрозумів, що потрапив у ціль. Дівчина злегка похилилася вперед, – це ви її спокусили, вона ж не примушувала вас ні до чого.

Тільки тепер Анвар зрозумів, що у залі абсолютна тиша. Всі навіть їсти перестали, боялися пропустити важливу деталь у їхній перепалці й спостерігали, наче глядачі в театрі. Проте королю було байдуже до цього, навпаки, намагався підкинути дров у палаюче багаття.

– Я бачу, ви добре обізнані, – чоловік нахилився вперед та схопив руку королеви. Виделка майже безшумно випала з її рук на стіл, а дівчина завмерла від несподіванки. Цей непристойний жест не залишився поза увагою придворних. Анвар стишив голос, – чим же я розбив їй серце? Я не відмовлявся від неї. Готовий був переселити у розкішні покої, подарувати дорогі сукні, коштовності, виділити слуг. Вона мала б все. Проте замість цього, Айне втекла до ворогів, зрадивши мене і показавши своє справжнє ставлення.

– Це не її ставлення, – Айнерія різко висмикнула долоню, – це відповідь на ваші дії. Гадаєте їй потрібні розкоші та прикраси? Ні, їй потрібен був лише ви. Вона хотіла стати для вас єдиною.

– Вона була б єдина.

– Та невже? – Айнерія насупила брови й наче задихалася від емоцій, – ви б не одружилися з іншою? Привселюдно визнали б її законною дружиною? Не фліртували б з герцогинями? Ми обоє знаємо відповідь, тому ця розмова безглузда. Я не можу змусити Айне повернутися, вигадайте іншу умову й завтра ми підпишемо договір.