Глава 8

– Що таке, ти чимось розлючений? – Айнерія сіла на ліжко і сперлася на підбиту служницею подушку.

– Ти ще запитуєш. Анвар, він надто зухвало поводиться. Не погоджується на наші умови й вимагає копальні. Якщо ми віддамо їх, то втратимо значний прибуток від продажу вугілля.

– Ви ж казали, що вони виснажені.

– Це все для того, щоб Анвар втратив цікавість до цих земель.

Айнерія насупилася. Її обдурили. Нехай Анвару, але ж їй могли сказати правду. Вона переплела пальці в замок:

– Цікаво, що ще ви мені не кажете, що приховуєте?

– Більше нічого, – Елизар сів на ліжко та схопив її долоню, – ми не приховували, просто забули повідомити таку незначну деталь. Як ти себе почуваєш, не захворіла?

Елизар приклав долоню до лоба. Дівчині здалося, що його удавана турбота лише для того, щоб перевести тему. Айнерія відхилилася, змушуючи чоловіка забрати руку:

– Я не хвора. На щастя, можу себе зцілити.

На коридорі почувся галас. У двері постукали й Елизар підскочив на ноги:

– Що таке?

– Його Величність, король Фламарії бажає відвідати королеву.

Айнерія щільніше закуталася у ковдру, ніби вона заховає її таємницю. Ілюзії немає, і якщо Анвар увірветься до покоїв, то побачить справжнє обличчя дівчини, а найгірше, він дізнається про своє батьківство. Цього не можна було допустити й Елизар вийшов з кімнати, не притиснув за собою двері, залишивши вузеньку шпаринку, крізь яку, Айнерія усе чула. Розлючений голос Елизара лунав коридорами:

– Це виключено. Яка нахабність! Відвідувати заміжню жінку вночі.

– Я маю дещо повідомити її Високості, – Анвар холодно викарбував кожне слово. 

– Можеш казати мені, я їй передам.

– Гадав, ти король, а не гінець, – у голосі Анвара почувся смішок.

– Кажи що хотів і забирайся, – здавалося в Елизара закінчувалося терпіння.

– Нехай королева вийде до мене в коридор, якщо у покої мені заходити не можна.

Айнерія підтягнула ковдру до шиї. Її серце нестримно калатало й страх підійшов до горла. Оглянулася довкола у пошуку порятунку. Станеться катастрофа, якщо Анвар зайде сюди. Піднялася з ліжка і, закутавшись у ковдру, навшпиньках підійшла до дверей, що вели в будуар. Схопилася за ковану ручку й  застигла на місці, слухаючи відмовку Елизара:

– Якщо це щось термінове й не терпить до ранку, то ми зустрінемося в кабінеті. Йди туди, королева одягнеться та прийде.

Мовчання, наче пітон, підповзало до серця та стискало його у смертельних обіймах. Айнерія застигла на місці, уважно прислухаючись до відповіді. Нарешті, почулося важке зітхання Анвара:

–  Як вона, не захворіла?

– Ні, з нею все добре. Ти що, хвилюєшся, що завтра нікому буде договір підписувати? – Елизар явно говорив із сарказмом. Анвар залишався серйозним.

– Скоріше, щоб ти не став молодим вдівцем. Добре, передай королеві найкращі побажання і спокійної ночі.

Кроки, що віддалялися, дозволили Айнерії зітхнути з полегшенням. Вона повернулася на ліжко і до кімнати зайшов Елизар. Навіть при тьмяному світлі свічок вона бачила, як від злості напружились його вилиці.

– Яка нахабність! Посмів прийти сюди й вимагати зустрічі з тобою.

– Гадаєш, він знає правду про мене?

– Звідки? Ми дуже обережні, – Елизар підійшов та сів на ліжко. Лагідно схопив руку Айнерії та злегка погладжував її. Дівчина наче не помічала таких дій:

– Анвар сам зізнався, що має шпигуна. Чи це тільки його блеф?

– Не знаю, не турбуйся, кохана, ми його дотиснемо. Він підпише договір й більше ніколи з ним не побачимося. 

Оте “більше ніколи”, відлунням відбивалося у голові Айнерії. Вона цього не хотіла. Все її єство тягнулося до Анвара, хоч розум вперто заперечував очевидне. Елизар нахилився та прошепотів на вушко: 

– Шкода, що я не можу тебе цілувати. 

Його рука прокралася під сорочку дівчини та впевнено блукала тілом. Чоловік наче хотів переконатися, що Айнерія належить йому.  Огорнула його спину руками й злегка погладжувала пальчиками. Ось хто допоможе забути їй про Анвара. Сильні дотики здавалися болючими, проте дівчина не пручалася, спокійно лежала і дозволяла робити все, що бажав Елизар. Зрештою, коли чоловік геть забув про пристойність, вона не витримала:

– Елизаре, я вагітна і кожний твій дотик болючий. Гадаю, нам варто почекати з цим, – помітила іскри злості у сірих очах й невинно закліпала віями, – сьогодні видався важкий день. Хочу відпочити, я наче досі тону.

– Звісно, – чоловік кивнув та забрав долоню з-під сорочки. Розвернувся та підбив подушку, – цю ніч я спатиму з тобою. Якщо Анвар завітає вдруге, я не дозволю, щоб він зайшов до покоїв.

– Для цього є охорона. Я погано сплю, весь час вертюся й реагую на кожний звук.  Ми не виспимося, а завтра важкий день. Трохи пізніше спробуємо спати разом.

Зарилася носом у його груди та міцно обняла. Його долоні опинилися у неї на спині й вперше не виморожували арктичним холодом. Айнерія розуміла, що звикає до чоловіка.