Глава 6

Айнерія вийшла із залу й впевнено прямувала коридорами. Їй необхідно було зробити ковток свіжого повітря. Позаду чула швидкі кроки охоронців, й це душило її. Хотілося опинитися наодинці та звільнити думки від постійної присутності Анвара. Розуміла, сама винна. Допустилася помилки, коли запропонувала йому залишитися на ніч.

Дівчина піднялася сходами й вийшла на вершину вежі. Вітер гудів у вухах та розвівав волосся. Вона робила глибокі вдихи й сподівалася, що нудота мине. Дивилася на свої володіння й погладжувала живіт. Знала, що Анвара не просто переконати пристати на їхні умови, але вважала їх цілком справедливими. Айнерія стояла там довго, їй не хотілося повертатися.

Присутність коханого хвилювала й дівчина боялася, що в якусь мить не зможе більше вдавати байдужість.  Щоб вона не робила, але вбити у собі жевріючі почуття, так і не змогла. Минуло багато часу, перш ніж нудота хоч трохи відступила. Від холодного вітру, шкіра покрилася сиротами й дівчина, бажаючи зігрітися, поклала долоні на руки. Хотіла повертатися до залу, але почула квапливі кроки й завмерла, в очікуванні дивлячись на сходи. 

До неї піднявся Анвар й дівчина напружилася. Не розуміла, як охоронці пропустили його. Підсвідомо вхопилася за бильце та стала в оборонну позицію. Король порівнявся з нею:

– Не бійтеся, Ваша Високосте! Я не маю наміру штовхати вас з вежі, вам нічого не загрожує.

Айнерія відчула як наповнюється теплом її живіт. Дитина безперечно відчула присутність батька. Дівчину манило до Анвара, хотілося відчути його дотики та гарячі поцілунки. Намагалася прогнати недоречні бажання та підняла брову догори:

– А те, що можу штовхнути я, вас зовсім не турбує?

– Не зможете. Крім того, я так легко не падаю.

Король говорив впевнено, наче знає про дівчину все. В Айнерії зародилася тривога. Можливо, чоловік і справді щось підозрює, інакше, не розуміла чому він пішов за нею. Нервово поправила пасмо волосся, що вибилося зі зачіски й сподівалася, що ілюзія Дерека надійно триматиметься. 

– Чому ви тут?

– Втік від галасу, – Анвар стиснув плечима, – не знав, що ви тут будете.

– Чомусь, я вам не вірю.

Чоловік підійшов до краю та теж схопився за бильце. Дивився кудись у далечінь і ніби не чув уїдливого коментаря:

– Як сталося так, що ви вийшли заміж за Елизара? 

Цього питання Айнерія боялася найбільше. Звісно, розповідати правду вона не збиралася:

– А чому ні? Він – вродливий, розумний, галантний, брат короля ворожої країни. Можливо цей союз наблизить нас до миру.

– У такому випадку, вам варто було вийти заміж за мене, – Анвар поглянув на обличчя дівчини. Айнерія зашарілася, хоч і намагалася приховати це. Їй хотілося заміж за коханого і беручи шлюб з Елизаром, вона уявляла на його місці саме Анвара. Проте він ніколи не розглядав її, як майбутню дружину. 

– Ви мені не пропонували. Крім того, настільки мені відомо, у вас уже є наречена.

Анвар важко зітхнув. Зі смутком дивився вперед й Айнерія бачила, як він напружився та посвітлішали кісточки на пальцях. Здавалося, що тема про наречену йому неприємна. Король різко розвернувся та поглянув у очі дівчини, поглядом наче проштампував її до підлоги, не дозволяючи поворухнутися:

– Елизар був не сам, а з дівчиною. Де вона тепер?

– Навіщо вона вам? – Айнерія застигла у передчутті відповіді. Це вперше Анвар поцікавився нею. Одразу згадалися образливі слова й роятрили свіжі рани у серці. Чоловік стиснув плечима:

– Ми не закінчили розмову.

– Вона вважає інакше, – дівчину обурила байдужість Анвара. Він цілує її, зізнається у коханні Сесилії, а одружується з Мілбергою. Справжній лицемір. Ледь стримувалася, щоб не висловити все наболіле. Чоловік наблизився до неї й поглянув в очі. 

– Де Айне? Я не побачив її ні серед знаті за столом, ні серед слуг.

– Дивно, що ви про неї згадали. Вона не бажає зустрічатися з вами.

– Он як? – брови чоловіка піднялися до верху й він вдав здивування, – після всього, що вона накоїла навіть не наважується поглянути мені в очі?

У голосі Анвара відчувалася образа. Говорив так, наче він зовсім безгрішний. Дівчина сердито надула губи. Злило, що чоловік навіть не бачив у її втечі свою провину. Якби він не виціловував ручки Сесилії, то вона б ніколи не важилася на втечу. Айнерія стримано кивнула головою:

– Айне лише хотіла досягти миру, тому й пішла на такий крок. Вінсент дотримав слова, отримавши дівчину, вони відступили від Геніська.

– А її шпигунство? – несподівано Анвар перейшов на крик. Наче згадав про щось, розвів руками й вже продовжив тихіше, – вона втерлася у довіру й передавала інформацію. Навіщо вона вам?

Айнерія зрозуміла, як її сприймає чоловік. Шпигункою. Такий вердикт відлунням повторювався у голові. Саме через це він бажає зустрітися з нею. Дівчина продовжувала впевнено брехати:

– Через її магію. Зараз не просто знайти гідного цілителя.

– Звідки ви з’явилися, Айнеріє? – чоловік схопив її долоню, – я ніколи раніше про вас не чув.